МЕНЮ

Насторожена повага

Оксана МИКОЛЮК, «День»
7 серпня, 2019 - 12:53
Соціологиня Анна КВІТ — про те, як на ставлення до ветеранів АТО/ООС у суспільстві впливають медіа, особисті зв’язки та державні послуги

Дослідження «Залученість ветеранів до громадсько-політичного життя: шлях від військових перемог до особистих»  проводилося з квітня по липень 2019 року. Емпірична частина дослідження складається з опитування ветеранів та ветеранок АТО/ООС та експертів. Також Київський міжнародний інститут соціології в травні — червні 2019 року в межах Всеукраїнського дослідження «Думки і погляди населення України (Омнібус)» провів опитування громадської думки щодо ставлення до ветеранів і ветеранок АТО/ООС, а також до їхнього залучення до політичної діяльності. Усього було проведено 2021 інтерв’ю з респондентами віком від 18 років, які проживають у 110 населених пунктах України.

За даними цього опитування, загалом українці демонструють позитивне ставлення до ветеранів: так відповіли 62% респондентів, ще 16% назвали своє ставлення нейтральним і 9% — негативне. При цьому серед чоловіків та представників сільського населення спостерігається більш позитивне ставлення. Більш прихильні до ветеранів жителі західних регіонів, на сході — радше нейтральне ставлення. Водночас соціологи наголошують, що 25% громадян не має власної думки з приводу ветеранів та великої довіри до них.

Про результати дослідження, а також про роль ветеранів у суспільстві, їх затребуваність та авторитет «День» поспілкувався з однією з його авторок, гендерною експерткою та  соціологинею Анною КВІТ.

— Анно, з якою метою соціологи досліджували ставлення суспільства до ветеранів ООС?

  — Ми мали на меті дослідити успіхи та виклики залученості ветеранів АТО/ООС до громадського та політичного життя в Україні, а також проаналізувати досягнення ветеранського руху та перспективи його розвитку. За результатами нашого дослідження, ключові джерела інформації на основі яких населення формує свою думку про ветеранів АТО/ООС — це телебачення (57%), розповіді інших людей (27%) та особистий досвід спілкування з ветеранами і ветеранками (26%). Більшість населення ставиться позитивно до ветеранів, проте дещо менше людей (42%) вважають, що ветерани АТО/ООС повинні бути залученими до політики різного рівня. 31% респондентів виступають проти ідеї залучення ветеранів до політики. Чверть населення не визначилися стосовно цього питання. Це переважно молодь (18—29 років).

Серед противників залучення ветеранів до політики більше жителів Південного та Східного регіонів, а також жителів міст. Серед прихильників цієї ідеї — респонденти середнього віку, мешканці Західного і Центрального регіонів України, радше жителі сільської місцевості. 44% опитаних вважають, що ветеранам АТО, які долучаються до політичного життя в країні, варто довіряти, 26% опитаних загалом вважають, що ветеранам не варто довіряти. 

Чого громадяни очікують від ветеранів у політиці?

— Щодо очікувань, то 23% опитаних вважають, що зі збільшенням ветеранів у політиці, потреби ветеранів будуть краще задоволені. Також 15% вважають, що потреби усіх категорій населення, включно з ветеранами, будуть задоволені, 20% вважають, що  більше зусиль буде спрямовано на вирішення збройного конфлікту на сході України і стільки ж думають, що з залученням ветеранів АТО до суспільно-політичного життя нічого не зміниться.

Як ви пояснюєте те, що на заході більш прихильно ставляться до ветеранів, ніж на сході?

— Це може бути пов’язано з тим, що мирне населення, яке безпосередньо стикалося з військовими діями, схильне більш негативно ставитися чи не до всього, що пов’язане з війною. Також це може бути пов’язане з пропагандою. Громадська думка значним чином формується експертним середовищем, медіаповідомленнями.

У формуванні громадської думки щодо ветеранів грає роль й доступ до медіа (у віддалених населених пунктах він обмежений, не в усіх є інтернет, транслюється обмежена кількість каналів), прихильність до конкретних медіаресурсів тощо. Навіть в українських медіа транслюється чимало негативних повідомлень про ветеранів АТО/ООС.

Часто це історії в стилі «жовтої преси» про побутові конфлікти, одним із учасників яких був ветеран. У таких історіях зазвичай звертають увагу на статус ветерана, як на одну з основних характеристик, або як на єдину характеристику учасника конфлікту. Незрозуміло, чому роблять акцент на статус ветерана, так само можна було б сказати що це був, наприклад, випускник такої-то школи чи житель такого-то району, і тоді повідомлення мало б зовсім інше емоційне забарвлення. На контекст ситуацій також рідко зважають в медіа. Це впливає на формування образу ветерана, як непередбачуваної і небезпечної людини.

— Також помітні відмінності в ставленні до ветеранів у чоловіків та жінок...

— Якщо подивитися на результати опитування громадської думки, то жінки — це ті, хто більшою мірою формує свою думку про ветерана на основі повідомлень у телебаченні та розповідей інших людей, і вони ж демонструють трохи більш обережне ставлення до ветеранів, ніж чоловіки. Не виключено, що таке ставлення формується якраз у результаті таких негативно забарвлених повідомлень у медіа.

Натомість, чоловіки більшою мірою схильні повністю довіряти ветеранам (20%), ніж жінки (15%), а у формуванні ставлення чоловіків до ветеранів трохи більшу роль відіграє досвід особистого спілкування з ветеранами і власний досвід участі в АТО.

Звичайно, досвід спілкування з ветеранами —  не єдиний фактор, який впливає на ставлення до них, але це один із чинників, який сприяє більш довірливому до них ставленню. Тож якщо ми хочемо мати позитивне чи хоча б нейтральне ставлення до ветеранів, довіру до них, зокрема в політиці, то варто формувати відповідний образ в медіа. 

— Як держава може сприяти підвищенню авторитету ветеранів у суспільстві?

— Є два аспекти цього питання: сприйняття ветеранів у громаді та відчуття ветеранами та ветеранками свого авторитету в суспільстві.

Як підняти авторитет ветерана? Потрібно працювати над формуванням громадської думки. Варто уникати маргіналізації, віктимізації і стигматизації ветеранів у медіа. Ветерани в інтерв’ю нам казали, що потрібно більше позитивних повідомлень, більше інформації про їхні успішні проєкти (тут і бізнес, і громадська діяльність, і політична), більше культурних проєктів за участі ветеранів. Ці люди — невід’ємна частина нашого суспільства, їх потрібно не ізолювати, не виокремлювати, а робити частиною суспільства, співпрацювати з ними, використовувати їхній потенціал.

Аби допомогти ветеранам краще почуватися в суспільстві, потрібно налагодити систему надання їм соціальних послуг. Необхідно роз’яснювати працівникам сервісних установ, які послуги та пільги передбачені для ветеранів, і процедуру їх надання (якщо потрібно). Наприклад, ветерани мають право на безоплатні ліки, проте не завжди аптекарі про це знають, або не вміють оформлювати такі покупки. Крім того, іноді надавачі послуг уникають їх безоплатного надання, особливо в закладах охорони здоров’я, хоча це й передбачено законом.

Ставлення приватних перевізників до ветеранів і загалом конфлікти в транспорті пов’язані з цим — це також, на жаль, поширені випадки дискримінації.  Коли ветеран повинен доводити, що він має право на ту чи іншу послугу, тому що він воював, — це абсолютно неправильно  і дуже демотивує. Працівники державних установ навпаки мають повідомляти ветеранів про те, які послуги для них доступні в тому чи іншому закладі чи в тій чи іншій ситуації та на яких умовах. Комунікація між ветеранами та держслужбовцями потребує налагодження.

Також варто запроваджувати дієві програми з працевлаштування представників цієї групи. Професійна реалізація та фінансова незалежність людей, які пройшли АТО/ООС позитивно вплине на їхній авторитет у суспільстві та відчуття власної цінності.