«Литовець за національністю – українець у душі»

Кожного українського бійця, який приїжджає до Литовської Республіки на лікування, зустрічає й проводжає в аеропорті Вільнюса тренер Союзу стрільців Литви Рамунас Шерпатаускас. Уже понад два роки він влаштовує для наших солдатів екскурсії визначними місцями. Ідея організувати «культурне» оздоровлення виникла в Рамунаса ще 2014 року, коли до військово-реабілітаційного центру Збройних сил Литви, що в місті Друскінінкай, привезли бійців, які вийшли з Іловайського котла. Півроку він власним коштом і на власному авто возив солдатів по соборах, музеях і замках, знайомив з історією своєї держави та її військовою доблестю. Потім ініціативу Рамунаса підтримало міністерство оборони Литви. І на корисне дозвілля українських бійців кошти почали виділяти з державного бюджету Литви.

«Україна та Литва були одною державою понад тисячу років. Ми маємо багато спільних точок. І не дивно, що події, які відбувалися на Майдані, нагадували мені недалекі 90-ті роки в Литві. Вже тоді було зрозуміло, що Росія так просто Україну не відпустить. І війна — не забарилася... Спершу я шукав можливість, як допомогти українським добровольцям. Збирав і відправляв медикаменти, бинти, перев’язувальні матеріали. Але це була крапля в морі. І коли литовське керівництво погодилося прийняти на лікування та реабілітацію бійців АТО, я був в числі перших, хто прийшов до них із візитом. Хвилювався неймовірно. Та коли зайшов до палати і сказав «Слава Україні!», а вони мені «Героям слава!» — напруженість спала. Вже тоді я відчув, що кожен із тих хлопців близький мені по духу. А я — литовець за національністю, але українець у душі», — сміючись, зізнається Рамунас.

На сьогодні через військово-реабілітаційний центр у місті Друскінінкай пройшли лікування 148 українців із зони АТО. Спочатку пацієнтами Центру були хлопці з добровольчих батальйонів «Донбас», «Азов», «Айдар». Потім почали надходити військові ЗСУ — 92-ї та 93-ї механізованих бригад, батальйонів спецпризначення, Нацгвардії та поліції України. Кожен боєць проходить 29-денний курс лікування і реабілітації. На одного бійця, в середньому, Литва витрачає 2300 — 2500 євро. Рамунас переконує, що це триватиме доти, скільки українські солдати цього потребуватимуть, а не доки в Україні йде війна. «Хлопці мають отримувати не лише медичне лікування, а й душевне. Я це зрозумів, ще коли приїжджала перша група; то були бійці, які вийшли з-під Іловайська. Тоді я почав думати, як і чим ще можна допомогти бійцям, зокрема психологічно. Вирішив, що позитивні емоції стануть найкращими ліками — організовував екскурсії до музеїв Литви — Каунас, Тракай та інші міста. Дуже багато вражень хлопці отримали від Військово-історичного музею, де історія Збройних сил Литви відображена з часів Середньовіччя. Вони усміхалися й жартували... Одужували, — розповідає Рамунас. — Усього за останні роки відбулося понад 250 подорожей, екскурсій і зустрічей. Зустрічалися українці бійці й із натовцями — американцями, німцями, бельгійцями. Хлопців возили військовими частинами, де вони розповідали про себе та свій військовий досвід. Іноді замість однієї запланованої години така зустріч тривала дві, а то й три, але їм треба було виговоритися».

Кожному українському солдатові, який побував у Литві, Рамунас за вірного друга. Про його щирість і небайдужість серед бійців ходять легенди.

«Я був в Україні в жовтні 2015 року. Закохався, як кажуть у вас, з першого погляду. Хлопці зустрічали мене з прапорами своїх військових підрозділів у аеропорту. А коли дійшла справа грузитися в машину, то почали сперечатися між собою, ніяк не могли вирішити, з ким я поїду, — сміючись, розповідає Рамунас. — Та до сліз було радісно, коли ми приїхали в розташування батальйону «Дніпро-1» і до мене вибіг Андрій із позивним «Кум». Його привезли до нас у лежачому стані, ніхто не давав надії, що він сидітиме. Разом ми провели не одну годину й не один день. Я вірив, що він стане на ноги, і Андрій багато працював з реабілітологами для цього. З Литви він виїжджав, опираючись на милиці, а в Україні вибіг мені назустріч. Емоції переповнювали».

Тепер у Рамунаса друзі по всій Україні. Хоч куди б він приїхав, усюди є бійці, які його знають або чули про його добрі справи. Литовський волонтер каже, що обов’язково відвідає Україну знову — після перемоги над агресором. І тоді вже українські побратими показуватимуть йому визначні місця України. А в нас є що побачити й чим здивувати.