«Ковід» – очима медика

Фельдшер Вадим ХОЛОДЕНКО про черги «швидких» біля лікарень, потреби медперсоналу та... пацієнтів

Усе частіше у соцмережах та ЗМІ з’являються картинки із вишикуваними у чергу машинами «швидкої» допомоги. Вони стоять годинами біля приймальних відділень лікарень. Чекають на госпіталізацію пацієнтів, а в результаті місця може забракнути і доведеться їхати в таку ж саму чергу до іншого медичного закладу, котрий ще приймає в стаціонар хворих із підтвердженим діагнозом «COVID-19».

Для когось ці картинки нагадують фрагменти з фільму жахів, а хтось під подібними новинами наважується коментувати, що коронавірусу немає, то «швидкі» так пасивно працюють. Через тих, хто досі не вірить, не боїться, не дбає ні про свою безпеку, ні про безпеку своїх ближніх, медична система на межі колапсу. Уряд каже, що треба продовжувати карантин до кінця року, а тим часом готувати додаткові ліжка, розгортати їх будуть не лише у медичних установах, а й у таких, як столичний Палац спорту. Тільки от питання: хто буде лікувати у таких непристосованих «лікарнях» хворих? І хто привезе на госпіталізацію пацієнта, якщо вже зараз бригади екстреної медичної допомоги завантажені, що далі нікуди. Пам’ятаєте про норматив часу, скільки дається на приїзд медиків на виклик пацієнта? 10-20 хвилин? Зараз громадяни чекають годинами.

Про те, що Київ уже на межі італійського сценарію, днями написав у «Фейсбуці» Вадим ХОЛОДЕНКО, фельдшер з медицини невідкладних станів відділення екстреної медичної допомоги підстанції № 11 Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста Києва. Чому так відбувається — розповів телефоном «Дню», повернувшись із чергової зміни додому. Щоправда, відпросився раніше додому, бо серед чергування підвищилася температура.

«СПЕЦІАЛІЗОВАНІ БРИГАДИ НЕ ВСТИГАЮТЬ ОХОПИТИ ВСІ ВИКЛИКИ»

— Пане Вадиме, чи змінився ваш графік роботи, завантаженість, бо ми бачимо фото з чергами «швидких» під лікарнями, чуємо щодня дані про зростаючу статистику, вочевидь, це вплинуло на вашу роботу за ці останні місяці?

— Графік залишився такий самий, як і був. Зросла дуже сильно завантаженість на бригади. За 24 годин буває таке, що тільки один раз нас запускають поїсти, тому що виклики стоять у черзі по п’ять-шість годин. Був випадок, що виклик із матковою кровотечею прочекав на приїзд бригади 2,5 години — тому що не було кому їхати.

Змінилося те, що зробили спеціалізовані ковідні бригади. Їх наразі 10, але фізично вони не встигають все охопити. От днями знайома телефонувала, розповідала, що о 22.30 викликала «швидку», приїхала бригада на наступний день о 10 ранку. Це все пов’язано з тим, що ми госпіталізуємо пацієнта із пневмонією, із підтвердженим «ковідом», приїздимо до лікарні й просто чекаємо.

— Тобто «швидка» чекає, доки оформлять хворого, а поїхати на інший виклик, котрий вже в черзі у диспетчера, не може?

— У цьому й полягають усі затримки з викликами. Є відео, яке я поширював у «Фейсбуці», коли машини стоять під приймальним відділенням по п’ять-шість годин. Назбирується по 10 — 12 машин. Я бачив на власні очі, як стояло в черзі 19 машин біля Олександрівської лікарні. Чергує в приймальному відділені один, максимум два лікарі, буває таке, що приїздимо о пів на четверту в інфекційну лікарню, залишається у черзі 10 машин, але ми всі дружно розвертаємось і їдемо в Олександрівську лікарню, бо в інфекційній місця закінчилися. Наш відділ госпіталізації каже нам, де є вільні місця. Але буває так, що увечері всі лікарні кажуть, що нема куди хворих класти. Зрозуміло, якщо важкі хворі, то шукають місця в реанімації.

«З ТАКИМ ОБІГОМ ПАЦІЄНТІВ, ЯК ЗАРАЗ, МИ НЕ ВСТИГАЄМО ЗАПРАВЛЯТИ КИСНЕВІ БАЛОНИ»

Ми помічаємо, що дуже сильно зараз погіршився стан пацієнтів, до яких їдемо на виклики. На початку пандемії, у березні, були зразу важкі пацієнти. Потім із середини квітня і десь до середини вересня перебіг COVID-19 був набагато легший, була пневмонія, але госпіталізували пацієнтів без кисню, а тепер кожен другий пацієнт потребує кисню. І в нас із цим проблема. На кожній бригаді є два балони з киснем. З таким обігом пацієнтів ми ці балони не завжди встигаємо поміняти та заправити. Одного балона вистачає десь на 90 — 95 хвилин. Якщо ми стоїмо п’ять годин під приймальним відділенням, зрозуміло, що весь балон витрачаємо на одного пацієнта. А наступний виклик може бути з тим, що у пацієнта сатурація 50 — 60% (рівень насичення киснем гемоглобіну, норма — від 94%. — Ред.). В останньої пацієнтки, яку я возив, рівень сатурації був 28%. Вона була вже настільки синя, були прямі показання до госпіталізації в реанімаційне відділення, тобто випадки зараз досить важкі.

Але проблему з киснем вирішити не можемо. Скільки разів зверталися до керівника Центру швидкої допомоги, щоб у нас заправка кисню була хоча б у цей період цілодобова, бо в нас централізоване постачання кисню є на 15-му відділенні, на Троєщині, але керівник каже, що в нас заправник киснем один, який це може зробити з 12.00 до 16.00.

Наш директор 30 років при владі, він слухає тільки вказівки Валентини Гінзбург — керівниці департаменту охорони здоров’я КМДА. 30 років не проводилися ремонти на підстанціях. Ми прийшли на зустріч із Миколою Поворозником, заступником мера, де були присутні Гінзбург та Анатолій Вершигора (керівник центру. — Ред.), показали фотографії з підстанцій, де ми перевдягаємось, які в нас туалети, на що він був дуже здивований. Він запитував Гінзбург, чому так, бо щороку місто виділяє гроші на це. Також ми показали свої платіжки з бухгалтерії, бо у департаменті казали, що в нас зарплати по 16 тисяч, але лікар з 20-річним стажем з усіма надбавками мав зарплату до 11 тисяч.

Після цього ми почали отримувати доплати: для лікарів чотири тисячі гривень, для фельдшерів — три, для санітарів — по тисячі гривень, це з міського бюджету. Також ці доплати зробили для всіх медиків Києва.

«У ПЕРШІ МІСЯЦІ НЕ БУЛО МАЙЖЕ НІЯКОГО ЗАХИСТУ»

— А умови вам хоч покращили після бунтів?

— Почали робити частково ремонти, закінчили на початку місяця капітальний ремонт на одній із підстанцій, починають ремонтувати іншу. Хоча б відчуваємо якийсь рух.

— Як щодо обіцяних від влади доплат медикам до 300%, зокрема тим, хто працює з ковідними хворими? Це на ваші бригади розповсюджується?

— Спочатку МОЗ не вносили водіїв до цієї категорії, частково фельдшерам мала бути якась оплата. Ми зустрічались у МОЗ із заступником міністра, разом із головою профкому Наталею Стаховою, по суті, ми самі вибороли ці доплати. МОЗ змусило усіх директорів центрів швидкої допомоги укласти договори із НСЗУ. Тобто доплати насправді є.

— Чи повністю укомплектовані зараз бригади і чи звільняється медперсонал, як про це повідомляють у мерії?

— За останній місяць знову почали звільнятися, переважно молоді фельдшери та молоді лікарі. Днями чотири бригади стояло, бо не були повністю укомплектовані. Загалом люди почали звільнятися ще з минулого року. Тоді думали, що зміниться керівництво Центру, був конкурс на посаду директора, але лишився керувати той самий Анатолій Вершигора. На жаль, дехто не витримує того, що через скарги пацієнтів (чи то запізнились на виклик, чи ще щось) одразу дають догану, позбавляють на півроку чи на рік надбавок. Друга причина — люди не встигають ані в туалет заїхати, ні пообідати нормально, нам дають 15 хвилин на обід, за цей час треба здати карточку, поїсти і так далі, тобто багато хто не витримує такої напруженості. Тримаються, як можуть, пенсіонери, бо для них це додатковий дохід до пенсії. Але молодь іде, бо не бачить ніякої перспективи та розвитку.

— Повертаючись до теми «ковіду», чи вистачає вам засобів захисту, чи видають вам усе необхідне у достатній кількості?

— У перші місяці у нас не було майже ніякого захисту, у нас були якісь смішні фартухи, 11-ту підстанцію забезпечили костюмами багаторазового використання, це зробив мій знайомий. На початку нам допомогли спонсори. Ми постійно писали пости, що в нас немає ніякого захисту, бо нам давали маски ще з 2005 року — прострочені, вони так смерділи, що вдягнути їх неможливо було. Про респіратори взагалі мова не йшла. Їх не було. Купували самі або шукали благодійників.

Починаючи з кінця травня, коли ми написали чергове звернення на керівницю департаменту охорони здоров’я, або даєте забезпечення, або не виїжджаємо на ковідні виклики, то на це відреагували. Потім були закупівлі з Китаю, згодом Центр заключив договір із фірмою, яка все постачає. Є костюми, бахіли, респіратори дають по два на добу, хоча можна і більше, за кордоном їх міняють кожні три-чотири години. І це ковідним бригадам. На звичайних бригадах стараються економити, вони їздять у звичайних масках, але в нас кожна пневмонія розцінюється як «ковід».

«У НАС НА ПІДСТАНЦІЇ 30 ОСІБ НА ЛІКАРНЯНОМУ»

— Чи багато серед ваших колег тих, хто таки захворів на коронавірус?

— Завдяки зверненням та постам у соцмержах нам почали робити тести ІФА. На жаль, ці тести не дуже достовірні. У нас на підстанції  одна лікарка із двосторонньою пневмонією лежить зараз у третій міській лікарні. Я от знявся з ночі, зі зміни, додому з температурою. Загалом на кожній підстанції по 10 — 15% людей на лікарняному, з підтвердженими «ковідами» і з пневмоніями. У нас на підстанції приблизно 30 осіб на лікарняному. Тестування нам почали робити з липня-серпня. Багато працівників перенесли «ковід» безсимптомно.

Скоріше за все відбувається мутація вірусу, про що пише і ВООЗ. Можливо, у літній період це захворювання проходило легше. Зараз тяжче — через осінній період, коли різко змінюється температура. Але вірус не до кінця досліджений.

— Слухаю вас і дивуюся, що медикам весь час доводиться захищати себе, стукати в усі двері й вимагати кращих умов роботи — що з коронавірусом, що без нього. Чому так?

— Це все залежить від керівництва. От ми просили розвантажити наші бригади за рахунок того, щоб госпіталізацію могли робити бригади невідкладної допомоги. Наприклад, вони приїхали до бабусі, в якої гіпертонічний криз, але для госпіталізації викликають нашу бригаду, бо в них немає відповідних супровідних документів. Але начальство не бачить в цьому потреби.

Був випадок, що о 20.00 було на підстанції 19 викликів, 8 із них ковідних, один хворий чекав понад дев’ять годин. Директор не несе за це відповідальності, поки ми доїдемо, а там вже труп, або не встигнемо довезти пацієнта до лікарні. За годину стан пацієнта при «ковіді» може мінятися декілька разів, а за дев’ять годин?..

У нас уже з’явилися проблеми, що в машинах «швидкої» починають помирати люди, які мають діагноз «COVID-19». Було у дев’ятій лікарні кілька днів тому, що у черзі бригада була четверта, простояла майже три години, пацієнт помер у машині. Минулої зміни у третю лікарню так само привезли пацієнта, він помер. У мене особисто було так, що ми привозили у приймальне відділення пацієнта, а в нього була зупинка серця прямо у приймальному відділенні. Ще одна жінка, яку привезли у лікарню, через годину померла, бо її виклик стояв у черзі майже шість годин.

«МИ ОЧІКУЄМО, ЩО БУДЕ БІЛЬШЕ ХВОРИХ, НІЖ ЗАРАЗ»

— І відповідальність за все це несе не керівництво Центру, а безпосередньо лікарі?

— Так, все це списується на диспетчера підстанції: а чому ви не дали цей виклик бригаді? А з іншого боку, як диспетчер може знати про стан пацієнта? Виклик поступає з ознаками, що людина задихається, синіє, стан дуже важкий, зрозуміло, що диспетчер старається відправити бригаду якнайшвидше. Але переважно ці виклики поступають так: двостороння пневмонія, підтверджений «ковід», задихається, немає ніяких тривожних сигналів. Але людина розраховує, коли дзвонить у «103», що бригада зараз приїде, а, на жаль, доводиться чекати. Дехто передзвонює, перепитує, де бригада, чому не їде «швидка», їм пояснюють, що вони десяті у черзі, люди просто шоковані. Я розумію кожну людину, яка чекала навіть дві години, на нас виплескують всі свої емоції, але ж ми в цьому не винні, хоча ми розуміємо цих людей.

Ми очікуємо, що буде більша кількість хворих, ніж зараз. Ситуація змінилася, грубо кажучи, за останні три тижні. Судячи з епідемічної картини, думаємо, що буде ще гірше. Просимо директора збільшити кількість ковідних бригад, він відмовляється, бо на відкриття нової бригади Центру треба платити «Київмедспецтрансу» за автомобіль, на півроку виходить близько 2,5 млн грн на одну машину. Це така система тільки у Києві працює, коли водії та медики закріплені за окремими структурами.

«МИ ЗАКЛИКАЄМО КОЖНОГО ГРОМАДЯНИНА ДОТРИМУВАТИСЯ КАРАНТИНУ»

— Що порадите кожному з нас у ситуації, що коронавірус поширюється дуже стрімко, при цьому частина людей досі в це не вірить, і що має робити влада, щоб стримати пандемію і щоб медична система дійсно не захлинулася?

— Ситуація погіршується щодня, Київ — не виняток. Щодо карантину, думаю, що його треба посилювати, з медичної точки зору це треба обов’язково робити. От виїжджали у школу на виклик, а ніхто не ходить у масках — ані вчителі, ані учні, навіть охоронник на вході теж без маски. Частина дорослого населення, яке думає про своє здоров’я, ще носить маски у громадському транспорті. Але 20% населення думає, що цього немає, вони навіть не використовують маски. Чомусь так сталося, що переважно діти переносять його безсимптомно. А школа — це прямий контакт, дитина додому прийшла, а захворіла бабуся чи хтось зі старших, які вже хворіють на «ковід» у важкій формі. З точки зору економіки ми не зможемо пережити жорсткий карантин. Попри це треба дотримуватися карантинних заходів, особливо у громадському транспорті, чомусь пхаються люди у переповнену маршрутку, бо треба на роботу дістатися.

Якщо запровадили обмеження, що мають бути тільки сидячі місця, то це треба робити. Треба звернути увагу на водіїв цих маршруток, основна причина зараження коронавірусом у Києві — це переважно транспорт, через прямі контакти. Тролейбуси та трамваї частково обробляються дезрозчином, але все одно вони не обробляються кожні дві години тими розчинами, у яких має бути 70% вмісту спирту, як це рекомендує ВООЗ,. У нас закуповують хлорні розчини. Немає відповідної обробки транспорту. Немає з боку людей розуміння, що ніхто не застрахований.

Я возив на госпіталізацію і депутатів Київради, і депутатів ВРУ, тому який би статус у тебе не був, і скільки б коштів не було, повірте, ніхто не застрахований від цього. Усі ми по одному будемо це переносити, хтось захворіє, хтось ні. Ми закликаємо кожного нашого громадянина дотримуватися карантину, треба потерпіти цей період. Бо на початку всі дуже боялися, коли було по 600 — 800 випадків на добу, тепер коли понад п’ять тисяч за день, люди флегматично до цього ставляться. Майже кожен пацієнт, якого ми госпіталізуємо, каже нам, що ніколи не думав, що захворіє. І 30% усіх, хто міг говорити, тобто хто не потребував кисню, кажуть, що не треба було лізти в ту заповнену маршрутку чи зайвий раз заходити в магазин. Тож усе залежить від кожного з нас.