Корабель науки сідає на мілину

Через загрози, що закладаються в бюджет України на 2021 рік

Завершується формування проєкту закону про державний бюджет 2021 року. Вже зрозуміло, що суттєвих зрушень на краще в науковій сфері він не принесе. Наприклад, переможці перших конкурсів Національного фонду досліджень — якщо збережуться нинішні підходи — навряд зможуть завершити свої проєкти, розраховані на два-три роки. Пояснюємо, чому ситуація критична.

ІНЕРЦІЯ ТА ІНЕРТНІСТЬ

Можна скільки завгодно обіцяти швидку зміну курсу багатотонного судна, що йде на повній швидкості, але якщо команду віддано запізно, на мілині воно опиниться неминуче — інерція вже вирішила його долю. Адже закон невблаганний, особливо — якщо це закон природи.

Озираючись на те, що відбувалося в українській науці за роки незалежності, бачиш саме такий корабель, що рухається за інерцією назустріч лихій долі. Пального в баках майже немає. Годують команду погано, але весь час ходять чутки про бенкети на верхній палубі. У трюмі повно щурів, у команді багато хворих на щось заразне, але про це не прийнято говорити. Час від часу з капітанського містка транслюють оголошення про наміри роздати додаткові пайки і вимити нарешті палубу, й апатія команди на короткий час змінюється активністю. Але все знову затихає, як тільки стає зрозуміло, що насправді робити бодай щось ніхто не збирається. Іноді на гелікоптері прилітають власники, які туманно обіцяють, що пальне може знайтися, якщо корабель почне рухатися в «правильному» напрямку. У відповідь на запитання — куди? — чомусь розповідають про привабливі ціни на металобрухт. На містку ж кажуть, що курс заданий прадавніми мудрецями і говорити про його зміну є зрадою і святотатством. Кожен день зникає кілька членів команди, які спромоглися домовитися про перехід на інший корабель і тихо відчалити, відремонтувавши одну зі шлюпок. Юнг майже не залишилось.

У такому химерному середовищі найбільш пристосованими виявляються ті, хто насправді до науки стосунку не має. Бурхливе розмноження пристосуванців у багатьох галузях призвело до домінування імітаторів і імпотенції експертного середовища. Імітація, природно, створюється швидше — сотні дисертантів, тисячі публікацій у пристосованих для цього «наукових» журналах, розквітає фальш, бутафорія, показний блиск. Буферні властивості системи ще сильні, тому катастрофа не настільки очевидна. Але рік за роком у країні йде негативний відбір, що витискає чесних і принципових науковців.

НАДІЇ І РОЗЧАРУВАННЯ

Кілька років тому, після Майдану, на кораблі нарешті почало відбуватися щось важливе. Прийняли новий закон «Про наукову і науково-технічну діяльність», національні академії змінювали свої герметичні статути, впровадили норму щодо ротації на керівних посадах. Повільно і складно, але справа починала рухатись. Була створена Національна рада з питань розвитку науки і технологій — ця структура покликана доносити до уряду думку наукової спільноти, вносити пропозиції щодо засад державної наукової політики, моніторити діяльність головних розпорядників коштів у науковій сфері. Представників наукової громади у Нацраді — Науковий комітет — не призначали «згори», а обирали члени незалежного Ідентифікаційного комітету, куди увійшли іноземні та українські вчені зі світовим ім’ям. Повільно, але створили Національний фонд досліджень — установу, яка має забезпечити сучасні механізми ґрантової підтримки наукових досліджень, з колегіальними органами управління, що складаються з науковців.

Утім, доволі швидко стало зрозуміло, що попри низку позитивних зрушень, принципових змін у діалозі влади і науки не відбулося. Як і раніше, влада продовжує сприймати науку як коштовну і не дуже зрозумілу декорацію, від якої ніхто всерйоз не чекає вигоди, і відтак не спішить вкладати кошти в її розвиток. Як і раніше, наукові та освітні «генерали» не палають бажанням ані щось реформувати, ані навіть турбуватися про «чистоту мундирів» — і відтак не можуть переконати владу збільшити фінансування науки. Як і раніше, влада не схильна дослухатися до науковців, навіть до тих, яким сама доручила бути радниками. Це добре відчув Науковий комітет: запропоновані нами у 2018 році — на вимогу тодішнього прем’єра — пропозиції щодо моделі реформи науки спочатку «загубилися», а потім їх проігнорували, і знову запанувало затишшя.

Науковий комітет продовжує працювати навіть попри те, що Нацрада з 2017 року збиралася лише тричі — при тому, що за законом має це робити щонайменше чотири рази на рік. Адже крім своїх функцій як частини Нацради комітет має багато інших обов’язків. Усі проєкти урядових нормативно-правових актів, що стосуються наукової сфери, надходять до комітету, ми кожен такий документ вивчаємо і надаємо розробникам зауваження та рекомендації, захищаючи інтереси наукової громади. Це великий обсяг роботи, який залишається невидимим для широкого загалу і виконується — як і все інше, що робить комітет — на громадських засадах. Хоча після створення Національного фонду досліджень більша частина поточної роботи лягла на плечі наукової ради та дирекції НФД, ми все ж як наглядова рада багато часу витратили на розробку нормативних документів фонду.

Наступний сплеск надії відбувся восени 2019 року. Вперше за весь час нашої роботи у Науковому комітеті виникло відчуття, що є політична воля до дієвих змін у науковій сфері. Підготовлені комітетом у серпні 2019-го «Ключові положення реформування науки» сприйняли позитивно, в листопаді 2019 року за рішенням Нацради почалося напрацювання необхідних законодавчих змін. Реформа наукової сфери, зокрема реформа національних академій наук, вперше почала обговорюватися в контексті зустрічного руху з боку уряду у вигляді суттєвого збільшення фінансування. Відчутно жорсткішим стало ставлення до проявів академічної недоброчесності.

На жаль, відставка уряду в березні 2020 року і наступна криза, пов’язана з пандемією COVID-19, перекреслила всі ці очікування. Першим «дзвіночком» була спроба повністю секвеструвати низку коштів бюджету 2020 року, пов’язаних з реформами науки і освіти, при створенні «коронавірусного» фонду. І якщо кошти Національного фонду досліджень, завдяки небайдужим депутатам Верховної Ради, вдалося частково відстояти, то програма базового фінансування науки у вишах таки пішла під «ніж». Далі настала тримісячна «міністеріада», що завершилася скандальним призначенням в. о. профільного міністра в обхід парламенту.

РИЗИКИ ДЛЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ФОНДУ ДОСЛІДЖЕНЬ

Зараз завершується формування проєкту закону про державний бюджет 2021 року. І вже можна казати, що жодних суттєвих зрушень на краще в науковій сфері він не принесе. Яскравим прикладом є Національний фонд досліджень — по суті, найбільш прогресивна форма конкурсного фінансування науки, що наразі є в державі, підтримка якої формально декларується на всіх владних рівнях. Здавалося б, НФД має бути «вітриною» реформаторської політики для будь-яких очільників держави, але досі не виконується положення закону про те, що Національний фонд досліджень повинен мати статус головного розпорядника коштів.

7 вересня завершився конкурсний відбір за першими конкурсами фонду. Близько 250 наукових колективів отримають гранти фонду на реалізацію своїх проєктів, розрахованих переважно на два-три роки — вагомі наукові проєкти рідко можна реалізувати швидше.

У 2020 році бюджет фонду — після секвестру — складає трохи менше, ніж 300 млн грн. Лише на продовження фінансування проєктів-переможців 2020 року фонду потрібно близько 600 млн грн на 2021 рік. Тож якщо у наступному році від фонду очікується продовження роботи і проведення нових конкурсів, ця сума має бути більшою. Таку необхідність нарощування фінансування у перші роки існування фонду просто зрозуміти і передбачити. Так, ще у 2018-му Нацрада рекомендувала своїм рішенням у 2021 році встановити бюджет фонду на рівні не менше, ніж 15% видатків, передбачених за загальним фондом державного бюджету на фінансування науки — це мало б скласти понад 1,3 млрд грн. Але в проєкті закону про держбюджет-2021 фінансування «наукових» бюджетних програм планується встановити на рівні попереднього року, з урахуванням індексації це трохи більше за 300 млн грн. Тож науковців, які радіють нелегкій перемозі у конкурсі, наступного року може чекати розчарування. Не варто дивуватися, якщо для когось із них це стане останньою краплиною, щоб поїхати шукати кращої долі деінде. 

НАУКА — НЕ ДЕКОРАЦІЯ

Отже, реформа науки і освіти знову «не на часі», а шахраї від науки знову «на коні» і розраховують на повний відкат розпочатих реформ. Попередники оголошені «соросятами», у ціні знову «міцні господарники», схоже, що у пріоритетах уряду наука зайняла звичне місце наприкінці списку.

Корабель пливе за інерцією далі. Інерція системи підкріплюється інертністю наукової спільноти. Можна довго дискутувати, чи ми ще на ходу, чи вже на мілині, чи пробили дно, але ще не потонули. У будь-якому випадку в нинішній ситуації важко не опустити руки. Але для вчених рятувати науку — це природний інстинкт, й іншого виходу ніж продовжувати боротися — немає.

Цієї осені відбудеться перша ротація складу наукової ради Національного фонду досліджень. Хоча б для схвалення оновленого складу наукової ради фонду, уряду доведеться скликати Нацраду з питань розвитку науки і технологій — і Науковий комітет, звичайно, буде знову нагадувати очільникам держави, що наука — не декорація. Результат, утім, можна передбачити — якщо не об’єднати зусилля всіх небайдужих.

Тих, хто дійсно бажає розвивати науку в Україні, залишилося небагато. Хтось виїхав за кордон, хтось за віком відійшов від справ. Проте в Україні все ж таки збереглися острівці науки. Щоб їх остаточно не затопила каламуть псевдонауки, вченим треба об’єднуватися. Якщо цього не трапиться, світова наука не постраждає, але вітчизняна помре. Не буде науки — країна стане відсталим сировинним придатком з усіма наслідками політичної залежності та без надій на достойне життя.

Нас мало, але навіть маленька маса може мати великий імпульс. Не забуваймо лише, що час на прийняття рішень, відведений нам законами природи, спливає.

Олексій КОЛЕЖУК, Світлана АРБУЗОВА, члени Наукового комітету Національної ради України з питань розвитку науки і технологій, колаж створено авторами на основі фотографій з pexels.com