МЕНЮ

Коли залишилися лише сподівання

Леся КЕСАРЧУК
29 листопада, 2018 - 10:04
Більш ніж чотири роки минуло від дня загибелі командира роти спецназу Богдана Завади, однак його тіло досі не вдалося розшукати

Дружина героя Тетяна ЗАВАДА витратила чимало сил та часу на пошуки свого чоловіка. В її серці залишається відкрита рана глибокої втрати, яка ніяк не може загоїтись. Щодня в душі Тетяни жевріє надія, а раптом живий. Але сила розуму і здорового глузду перемагає, запевняючи, що ні. Богдан активно брав участь у подіях Революції Гідності.

«Після того я його рідко бачила вдома. Він військовий. Все життя присвятив цій справі. Був на Арабатській стрілці, де передавали техніку з окупованого Криму. Далі поїхав у зону АТО. Довго не розголошував, де він воював. Все заспокоював нас і казав, що в Бердянську. Пам’ятаю, Богдан приїхав до Запоріжжя на деякий час. А 26 червня йому мало виповнитися 35 років. Я просила його не повертатися на війну, а відсвяткувати вдома, але він сказав: «Я поїду, там мої хлопці», — зі сльозами на очах розповідає вдова героя Тетяна Завада.

Богдан загинув 16 липня 2014 року в районі села Маринівка Шахтарського району Донецької області. Того дня був запеклий бій. Він прикрив особовий склад і особисто вів вогонь з протитанкового гранатомета. І цим допоміг перегрупуватися бійцям, давши їм шанс вижити.

ДОВГИЙ РІК ПОШУКІВ

Тетяна Завада докладала всіх зусиль, щоби віднайти тіло загиблого чоловіка. Зверталась до комендантів у село Маринівка, яке нині перебуває під окупацією терористами. Вона писала листи в СБУ. Та поки що не має жодного результату. Вдова переконана: її чоловіка поховано у братській могилі в селі Маринівка. «Телефоную щомісяця в СБУ, вони постійно кажуть одне й те саме: «Ми шукаємо». А в мене душа досі не на місці. Десь жевріє маленька надія, а раптом він живий. Однак минуло чотири роки. Я мрію, що колись війна закінчиться, нам вдасться повернути Донбас, і тоді я зможу відшукати тіло свого чоловіка й нарешті поплакати над його могилкою», — говорить дружина героя.

Загибель Богдана Завади довелося підтверджувати судом. Тетяна витратила, крім часу та сил, чимало коштів на його пошуки і переконує, що далі це їй не під силу. Тому звернулась до Феміди, щоби її чоловіка визнали загиблим у війні на сході.

«Щороку 16 червня бойові товариші Богдана, родини загиблих збираються, щоби пом’янути всіх, хто того дня загинув у боях під Маринівкою. Ми йдемо до могили майора Івана Якушина, котрий помер від численних поранень наступного дня після того страшного бою», — додає Тетяна Завада.

На честь Богдана Завади в Запоріжжі перейменовано вулицю.

З ГОРДІСТЮ У ВІЙСЬКОВУ ЧАСТИНУ

Цього року Тетяна Завада підписала контракт із військовою частиною № 3029 міста Запоріжжя. Саме тут все своє життя працював її чоловік. «У цій частині спокійно. Я отримала посаду на речовому складі. Моя професія пов’язана з торгівлею, тому довелося ще проходити додаткове навчання в Золочеві. Незабаром отримаю звання молодшого сержанта. Робота в мене неважка: укладаю контракт із хлопцями, які приходять у частину служити, видаю їм необхідні речі, виконую відповідні накази командира, пильную за тим, щоб на складі було спокійно. Командири та весь персонал мені допомагають. Ставлення у цій військовій частині до мене як до рідної. Крім того, я сюди з сином завжди приходила на дні відкритих дверей чи різні свята. Тому дуже звикла до цього закладу. І хочу, щоб мої діти гордились мною і брали приклад», — говорить дружина Героя України.

До війни на сході жінка працювала приватним підприємцем. Зараз вона одна виховує двох дітей. Старший син, Олексій, навчається в ліцеї «Захисник». І теж подумує про службу за контрактом в уже рідній військовій частині.

«Син спочатку дуже не хотів іти до ліцею. Адже в школі, де він навчався, до нього було дуже поблажливе ставлення. Я вирішила, що в ліцеї йому буде ліпше», — говорить Тетяна.

ДОПОМАГАЮТЬ, ЯКЩО НАГАДУВАТИ

Тетяна Завада також очолює ГО «Запорізьке міське об’єднання сімей загиблих воїнів АТО». Переконує, що як і влада, так і власники заводів та фабрик міста не відмовляють у допомозі. Однак все-таки доводиться інколи зайвим словом про себе нагадати чи написати листи. «Попереду Новий рік та Різдво, і зараз пишемо листи на підприємства, щоб приготувати подарунки дітям. У міру можливостей наша організація вирішує питання з пільгами на комунальні послуги. Ми хочемо, щоб міська влада ухвалила окрему програму, яка стосуватиметься саме родин загиблих в ООС. Подібні програми вже існують у Харкові, Дніпрі та Києві. У нас поки що є лише комплексна програма, куди входять багато категорій пільговиків, не лише родини загиблих воїнів. Сподіваюся, ми цього доб’ємося», — переконує Тетяна Завада.