Коли пошук важливий так само, як і відповідь

Митці ініціюють публічний діалог про осучаснення культурного іміджу країни та віднайдення нових символів

«Символ» — нова програма Національного центру «Український дім», яка має  об’єднати професіоналів, щоб разом осучаснити культурний імідж країни завдяки символам, які формують українську ідентичність. «Коли ми почали працювати над програмою, стало зрозуміло, що це тема, яка потребує публічного обговорення, і що настав час для великих питань і формування певної культурної стратегії в цій площині. Настав час говорити про еволюцію, побудову актуального наративу..., розвінчання міфів, зупинення привласнення національних символів сусідами», — стверджує кураторка програми Аліса ГРИШАНОВА. Розпочав цикл публічних діалогів круглий стіл «Символи: еволюція українського наративу».

«МОВА КУЛЬТУРИ — ОДИН ІЗ НАЙЕФЕКТИВНІШИХ МЕХАНІЗМІВ КОМУНІКАЦІЇ ІДЕЙ»

Питання символів, а точніше тих ідей, які вони втілюють, безсумнівно, є актуальним для розповіді про Україну як для самих українців, так і для іноземців. Наприклад, згідно з даними опитування, проведеного Українським домом щодо символів нашої держави, для більшості респондентів усе ж існують виключно усталені, давно сформовані та здавна озвучені символи (які, варто нагадати, формувалися в дуже складних умовах, коли значна частина нашої культури була витіснена, заборонена або навіть знищена).

Актуальність теми підтверджують також слова виконавчої директорки Українського культурного фонду Юлії ФЕДІВ: «Готуючись до сьогоднішньої зустрічі, я переглянула кілька відеороликів, які орієнтовані на українських дітей, про те, що є символом української держави. І здебільшого це пшениця, хата-мазанка, українська мова, прапор, гімн, герб. Якщо дивитися мапи, які ілюструють символи європейських країн, думаю, ви пам’ятаєте ці жарти в соціальних мережах, коли Україна — це були ялинки і одна хата-мазанка. На іншій мапі зображено вишиті сорочки й віночки. Деякі взагалі зараховують нас у один простір із країною-агресором. Мені здається, сьогоднішня подія дуже важлива, щоб ми взяли на себе мужність, тому що в українців є нерішучість у фінальному визначенні, хто ми є, якими ми є. А символи якраз і дають відповіді на ці питання».

Як нагадала засновниця і директорка видавництва «Родовід» Лідія ЛИХАЧ, ще 1918 року Г.Нарбут сформував бренд України, оформивши банкноти української гривні, створивши проєкт малої Державної печатки, Державного герба.

Закономірним є і запрошення багатьох представників сфери культури для участі в діалозі. «Мова мистецтва, культури — один із найефективніших механізмів комунікації ідей. У сучасному світі комунікація побудована на обміні короткими візуальними символами, меседжами й так званими емотиконами. І сучасні, актуальні й такі, що здатні змінюватися, меседжі України сприймаються і спрацьовують», — зазначає провідна українська кураторка, арт-критикиня Аліса ЛОЖКІНА.

«ТРЕБА ПРАВИЛЬНО «РОЗПАКОВУВАТИ» СИМВОЛИ»

Водночас у великих питаннях важливою є не лише відповідь, а й сам пошук. Адже саме цей процес висвітлює багаторівневість поставленого завдання і рішення, прийняті на кожному з них. Тож зосередимося на важливих підпитаннях, які виникають щодо символів. Насамперед потрібно з’ясувати, що саме ми можемо ним вважати, які існують критерії.

«Для мене основний момент розуміння нашого сьогодення лежить у тому, щоб ми могли відійти на кілька кроків назад, зрозуміти, що було нашим символом десять, двадцять, тридцять років тому», — поділився арт-куратор, засновник арт-центру «Я Галерея» Павло ГУДІМОВ, розповідаючи про свій новий проєкт «Лабіринти ЛКСФ», тобто Львівської експериментальної кераміко-скульптурної фабрики, яка, на його думку, є символом величезного творчого натхнення покоління шістдесятників-сімдесятників.

Для генерального директора Національного центру Олександра Довженка Івана КОЗЛЕНКА теж важливо, щоб символ мав укоріненість у часі, а також, щоб той був релевантним не лише для теперішнього періоду, а й для попередніх. Про актуальність для сучасності зауважила й співзасновниця, голова оргкомітету Українського тижня моди Ірина ДАНИЛЕВСЬКА: «Пишаюся тим, що українська фешн-індустрія насправді виконує роботу багатьох інституцій тим, що осучаснює деякі символи». Зокрема, Лілія Пустовіт у своєму дизайні одягу переосмислила символ Києва — каштанове листя. А в колекції Артема Клімчука багато фрагментів, що виконані в різних техніках вишивки.

Водночас під час дискусії йшлося також і про символи, що виникли не так давно — наприклад, рух «Повернись живим». Тож видається, що все-таки одним із головних критеріїв для називання когось чи чогось символом є меседж, який за допомогою них транслюється, адже, як правило, символ — це «певний знак, який є провідником до ширшого сенсу, чогось більшого, зазвичай того, що стосується цінностей, це портал, який працює в сфері смислів», — зазначив голова Українського інституту національної пам’яті Антон ДРОБОВИЧ.

Як зауважив генеральний директор Українського інституту Володимир ШЕЙКО, ми є тими, хто ці цінності закладає в символ. «Культурна дипломатія — це ж інструмент комунікації, і один меседж можна «запакувати» в десять різних способів, залежно від того, як ти його комунікуєш. І такі асоціації з Україною, як Чорнобиль, вишивана сорочка, пшениця і аграрний потенціал України, дуже добре «перепаковуються» в абсолютно цікаві, позитивні меседжі за кордоном. Чорнобиль — це не лише трагедія, а й символ стійкості, символ краху тоталітарного режиму, символ того, яким чином держава й суспільство можуть долати важкі травми. Вишивана сорочка нам цікава не лише як етнографічний об’єкт, а, наприклад, як символ спротиву, яким вона стала на Майдані, під час Революції Гідності. І таку конотацію символу цікаво було б «розпаковувати». Аграрний потенціал, поля пшениці нам цікаві не тому, що це просто красиво, а тому, що Україна намагається позиціонувати себе як гаранта продовольчої безпеки в регіоні або в ширшому сенсі — в світі», — зазначає Володимир Шейко.

«БАНК ІДЕЙ»

Ще одне важливе питання — скільки потрібно вибрати цих символів. Під час круглого столу, наприклад, пролунала думка, що потрібно «брати на себе мужність і визначати один символ». Ця теза має свої переваги, адже тоді б цей символ виконував також об’єднувальну функцію. Втім, потрібно враховувати, що навіть якщо і вдасться визначити цей один неофіційний символ, то чи справді всі чи більшість українців погодяться з цим?

Те, що ми, як суспільство, в якійсь символічній більшості могли би вважати національними символами — це часом не те, що потрібно репрезентувати про себе за кордоном. Тому що ці знаки, символи або будуть беззмістовними, або сприйматимуться зовсім по-іншому, ніж той сенс, ті конотації, які ми в них вкладаємо, а деякі будуть просто нерелеватними. Бо ми говоримо про закордонну репрезентацію української культури як про певну конкуренцію за увагу, за значущість, за вагу цих символів. А деякі з них таку перевірку на якість не пройдуть. І слід усвідомлювати, що не все, що ми вважаємо найкращим у собі, своїй ментальності, культурі, побуті, таким вважатиметься за кордоном. І часом це зовсім різні речі. І ті постаті української культури, з якими працює, наприклад, Український інститут, коли ми програмуємо свої проєкти чи то в театрі, чи то в кіно, чи то у візуальному мистецтві, ми розуміємо, що це для більшості українців маргінальна інтелектуальна культура, яка ніколи не буде тут мейнстрімом

До того ж було озвучено ідею створення «канону»: «Я добре пам’ятаю нашу першу відкриту стратегічну сесію, два роки тому, коли йшлося про те, чи потрібен Україні певний «золотий канон» явищ, постатей, феноменів, творів, об’єктів, які могли б гідно й цілісно представляти Україну через її культурний потенціал назовні. І тоді більшість учасників цієї стратегічної сесії зійшлися на тому, що такий «золотий канон» неможливо випрацювати, тому що всередині українського суспільства немає консенсусу, які символи мають до нього потрапити», — поділився Володимир Шейко. 

Водночас у переважній більшості виступів не йшлося про один символ, навпаки: «Символи для мене — це ознака різноманіття, це ознака того, що в суспільстві може існувати діалог щодо того, як ми визначаємо ці символи», — стверджує міністр культури та інформаційної політики України Олександр ТКАЧЕНКО. Так само Юлія Федів, перелічуючи проєкти, які підтримав Український культурний фонд, згадувала про символи від часів княжої доби до нинішньої війни на сході України, і такі, що пов’язані як з традиційною культурою, так і з переосмисленням, скажімо, Чорнобиля. По суті, різноманітність символів — це і є наш «банк ідей» для вибору того, що саме ми хочемо розповісти про себе самим собі й іноземцям.

«ДЕЯКІ СИМВОЛИ НЕ ПРОЙДУТЬ ПЕРЕВІРКУ НА ЯКІСТЬ»

А розповідати, схоже, доведеться не одне й те саме. Володимир Шейко зазначив, що слід розрізняти символи для самих українців і для іноземців, «внутрішні» та «зовнішні»: «Те, що ми, як суспільство, в якійсь символічній більшості могли би вважати національними символами — це часом не те, що потрібно репрезентувати про себе за кордоном. Тому що ці знаки, символи або будуть беззмістовними, або сприйматимуться зовсім по-іншому, ніж той сенс, ті конотації, які ми в них вкладаємо, а деякі будуть просто нерелеватними. Бо ми говоримо про закордонну репрезентацію української культури як про певну конкуренцію за увагу, за значущість, за вагу цих символів. А деякі з них таку перевірку на якість не пройдуть. І слід усвідомлювати, що не все, що ми вважаємо найкращим у собі, своїй ментальності, культурі, побуті, таким вважатиметься за кордоном. І часом це зовсім різні речі. І ті постаті української культури, з якими працює, наприклад, Український інститут, коли ми програмуємо свої проєкти чи то в театрі, чи то в кіно, чи то у візуальному мистецтві, ми розуміємо, що це для більшості українців маргінальна інтелектуальна культура, яка ніколи не буде тут мейнстрімом».

У цьому висловленні відображено одну, теж символічну деталь, на якій варто зупинитися детальніше. Ці постаті не є мейстрімом, зокрема й тому, що українцям тривалий час насаджувався викривлений образ самих себе. І, видається, цей дисбаланс існує досі. Тож про ці постаті треба розповідати не лише за кордоном, а й усередині країни. Не треба сприймати український інформаційний простір як щось дане — його теж потрібно творити, вдосконалювати, збагачувати високою культурою. До того ж, як точно вказав театральний режисер, засновник ЦСМ «ДАХ», керівник музично-театральних проєктів «ДахаБраха», DakhDaughters, NovaOpera, «ЦеШо», засновник фестивалю сучасного мистецтва ГогольFest Влад ТРОЇЦЬКИЙ, треба думати про символи не лише сучасної України, а й майбутньої.

ЯКІ ІДЕЇ ПОПУЛЯРИЗУВАТИ СЕРЕД УКРАЇНЦІВ?

Водночас різниця у виборі символів, мабуть, таки справді існує. Якщо взяти до прикладу досвід Французького інституту в Україні й поглянути, які символи своєї країни вони використовують, то, крім звичних — кіно, мова тощо — це також і постаті-»містки», які вже в собі поєднують дві країни. Чи то Соня Делоне, чи то французький археолог, який співпрацює з українським університетом і здійснює в нас розкопки... І з суто прагматичних причин це теж доволі вигідний крок. Бо, наприклад, якщо ми запропонуємо проєкт про українські сторінки біографії Джозефа Конрада, то, думаю, британці більш охоче звернуть на нього увагу, ніж на проєкт про письменника, який творив лише в Україні.

Крім того, комунікація назовні — це не тільки про конкурентність, це й про роботу з різними авдиторіями, тож і символи теж мають бути різними. Звичайно, можна обрати один і просувати його, але яка мета цього процесу? Поєднати у свідомості людей символ і Україну? Чи знайти для іноземців різні символи України, які зацікавили б саме їх? Західне суспільство здобуває нині все більше ознак «горизонтальності» (особливо цьому посприяла поява інтернету й соцмереж), тепер хтось з іноземців може відкрити для себе Україну завдяки цікавому блогеру, в якого матеріали іноземною мовою. Або ж завдяки онлайн-курсам, які нині здобувають усе більшої популярності. А хтось цікавиться гастрономічними експериментами, і смачна українська страва приверне увагу й до культури України (адже, як стверджує авторка проєкту yizhakultura, ведуча авторської передачі «У своїй тарілці», дослідниця історії гастрономічної культури Олена БРАЙЧЕНКО, їжа теж існує в культурному контексті). Тож ідеться про різні формати, різні меседжі й різні символи.

Відповідно щоразу, коли ми звертаємося до питання, які символи нам потрібно обрати для їх подальшого просування в країні чи за кордоном, ми повертаємося до теми, а які ідеї нам потрібно популяризувати серед українців та чим ми можемо зацікавити іноземців. Можливо, для певних меседжів потрібно ще віднайти символи. Наприклад, що можна назвати символом толерантності українців? Тож, як зауважила генеральна директорка Директорату внутрішньої та гуманітарної політики Офіса Президента України Вероніка СЕЛЕГА: «Необхідність роботи з символами — це тема фахового середовища й профільних інституцій».

У ПЛАНАХ — ВИСТАВКОВИЙ ПРОЄКТ

Важливим є і формування майданчиків, на яких ці символи можуть виникати або де про них можуть розповідати. Зокрема, ще 2011 року газета «День» разом зі створенням історичного веб-проєкту «Україна Incognita» (де можна прочитати про багатьох постатей, які є символами України), започаткувала віртуальні екскурсії музеями України, завдяки яким можна відвідати символічні для українців місця (наприклад, музей у Батурині) та побачити важливі для української ідентичності експонати. І кількість таких проєктів «Дня» відтоді значно збільшилася.

Ще один приклад, крім уже згаданих вище — Ukraїner. «Ми намагаємося трошки «підсвітити» символи, які є на різних рівнях — регіональному, тематичному рівні. А ще на рівні національних меншин. Це один із фокусів нашої уваги: ми намагаємося показати різноманітність нашої держави і цього року завершимо серію документальних історій про 25 національних спільнот, які живуть в Україні», — розповідає засновник проєкту Богдан ЛОГВИНЕНКО.

«Ми розуміємо, що така робота не може бути завданням однієї установи чи інституції. Це обов’язково об’єднуюча програма, до якої ми закликаємо всіх долучитися. Ми виступаємо лише ініціаторами, — зазначає директорка Українського дому Ольга ВІЄРУ й додає про плани на майбутнє: — Ми хочемо організувати цикл круглих столів, запросити державних діячів, істориків, філософів, а також  хочемо провести ще один круглий стіл з молоддю і запросити експертів, яким буде цікаво послухати найсвіжіші думки молоді про Україну. І ми дуже мріємо, коли закінчаться пандемічні часи, матеріалізувати ці ідеї й зробити виставковий проєкт «Символи». І, звичайно, ми хочемо використати всі ці напрацювання для створення експозиції про Україну, яка має бути в Українському домі. Дуже давно Український дім потребує такої інтерактивної, інноваційної експозиції, яка представлятиме сучасну Україну».