Кліматична «фабрика добра»

Екологи беруться за відновлення болота Глуханя — яким чином це вплине на екологічну безпеку України?

Торфовому болоту Глуханя, що на Закарпатті, щонайменше п’ять тисяч років. Якщо зберегти його зараз, воно й далі служитиме «фабрикою добра» в умовах зміни клімату. Це порівняння навела польська вчена-болотознавиця, геоботанік Тетяна МІНАЄВА. Понад 20 років пані Тетяна працює ключовим експертом Wetlands International (міжнародна глобальна організація, яка опікується збереженням водно-болотних угідь), має досвід реалізації проєктів із вивчення, управління та екологічного відновлення торфових боліт Азії, Арктики, Європи та Африки. Нещодавно дослідниця спеціально приїздила до України, щоби на власні очі побачити Глуханю і разом з фахівцями Всесвітнього фонду природи WWF-Україна скласти план його порятунку.

Як показало дослідження на місці, з 1968 року торфова кладка болота просіла на півметра (за поясненнями екологів, це дуже швидкі втрати), змінився рівень ґрунтових вод, а верхня центральна частина масиву висохла. Тетяна Мінаєва констатує, що відбувається мінералізація торфу і як наслідок — болото втрачає свою функцію накопичення та утримання вуглецю і вивільняє його назад у повітря. Вуглець — це причина глобального потепління. А болота якраз вважаються найпотужнішим природним чинником, який може регулювати кількість вуглецю в атмосфері.

У ЯКОМУ СТАНІ ГЛУХАНЯ?

До слова, Глуханя — це гідрологічно-ботанічний заказник загальнодержавного значення, що розташований у межах Національного природного парку «Синевир» і вважається найбільшим сфагновим болотом у Горганах. Детальніше про його проблеми пані Тетяна розповіла після завершення мініекспедиції на Закарпатті.

«Торф’яні поклади болота значно менші від початкових, — описує побачене науковиця. — Є ділянка болота, яка вважалася основною, була пусковою точкою, але зараз вона в не дуже гарному стані, заростає, явно іде процес мінералізації та осушення. З іншого боку болота іде дорога і канава, є ділянка, обмежена дорогою, де було торфодобування, а зараз там городи та садові ділянки. І є дві дуже гарні ділянки, які не вважаються болотом Глуханя, — вони якраз у гарному стані. За нашими первинним аналізом, свого часу болото було значно більшим. Спочатку була льодовикова ріка, а коли з гір зійшли великі селі, водний простір розділився на основне та проміжне русло й утворилося озеро з великими водотоком. Далі було живлення водойми водами із гір, що відбувається донині. Деякі ділянки ще підтримують свій природний стан, бо вони не відрізані від живлення з гір».

Щоб відновити болото до природного стану, доведеться провести ще не одне наукове дослідження під конкретні технічні рішення. Також потрібно вести роботу з населенням. По-перше, доведеться перекривати канали, які нині використовуються населенням у господарській діяльності, а по-друге, не всі розуміють вигоди, що їх матимуть громада, країна та планета від збереження Глухані.

«Болота — це такий тип екосистеми, в якій вода, торф і рослини існують разом і підтримують одне одного. Болото починає формуватися через надлишок води на певній території незалежно від того, чи йдеться про атмосферні опади, чи це вершини гір, чи стік води із сусідніх ділянок. Головне, щоб був постійний надлишок вологи», — пояснює Тетяна Мінаєва.

ТРИ ФУНКЦІЇ БОЛІТ

Науковиця виокремлює три основні функції боліт: запаси води, збереження біорізноманіття і поглинання вуглецю. Спочатку — про вуглець. Рослини акумулюють протягом багатьох років СО2 з атмосфери і перетворюють його на органічний вуглець.

«Рослини поглинають СО2 з атмосфери назавжди і запасають його в торфі. І поки рівень води в болоті тримається високо, то розкладу практично не відбувається. Якщо висушується болото, то втрачається накопичений вуглець не лише із біомаси, а й втрачаються торфові поклади — через ерозію та мінералізацію», — пояснює болотознавиця.

«Друга група функцій боліт — це збереження води. Річ у тім, що торфове тіло може містити значно більше води, аніж будь-який водний об’єкт, який містився б на цьому місці й на такій самій площі, — каже Тетяна Мінаєва. — Болота утримують воду стільки, скільки атмосфера, і більше, аніж усі ріки. Але водні служби багатьох країн не сприймають болота як повноцінні водні об’єкти, не розуміють, що їх потрібно розглядати інтегрально в управлінні водними ресурсами. Це факт катастрофічний, який спричиняє такі наслідки, як паводки, коли не дотримуються розрахункові норми наявності боліт на площі водозбору, коли каналізуються ріки, осушуються пойми, через що виникає надлишок води, який лише збільшуватиметься. Вода спокійно стікає із ландшафту в річку й затоплює береги, а в природному ландшафті, де є болота, вода утримується ними і стравлюється в річку поступово».

До речі, Глуханя в Горганах захищає прилеглі території від паводків та посухи. А загалом болота очищають і зволожують повітря, пом’якшують теплові хвилі й засухи. І, як уже згадувалося, зберігають біорізноманіття. Попри те, що на болотах досить непрості умови для життя і тут мешкає не так багато видів рослин та тварин, але саме ці природні території є місцями прихистку для птахів на їхніх міграційних шляхах.

«Болота потерпають «синдромом Попелюшки», адже функції боліт широкому загалу людей невідомі — про них знає лише вузьке коло фахівців, політики на це реагують дуже повільно, — додає пані Тетяна. — Часто втрачаємо ці болота, як сталося свого часу в Монголії: усі думають, що їх там не було, хоча це не так. Причина втрат — негативне ставлення населення, ми боїмося того, чого не знаємо. Болото містить якусь таємничість. І це забобонне ставлення заважає розумінню його екосистемних вигод».

«ЦЕ НЕ ПТАШКИ І РИБА, А КЛІМАТИЧНА БЕЗПЕКА»

Попри це, Глуханя отримала свій шанс на порятунок. Та загалом ситуація в Україні не втішна. Екологічні громадські організації час від часу звітують про нові проєкти видобутку торфу в різних регіонах країни. Так, 2019 року Мінекоенерго своїм висновком з оцінки впливу на довкілля (ОВД) дозволило плановану діяльність із видобутку торфу на площі 1848,2 гектарів родовища «Гвоздь» в Овруцькому районі Житомирської області. 2020 року Мінекоенерго також погодило розробку майже шести тисяч гектарів торфовищ у Волинській області.

А це означає осушення боліт, через що втрачається їхня функція поглинання та утримання вуглецю. Як пояснювала у своєму блозі еколог Катерина БОРИСЕНКО, в жодному звіті з ОВД щодо видобутку торфу не були оцінені викиди СО2, пов’язані з окисленням (мінералізацією) торфу, не було також належним чином оцінено вплив торфовидобутку на біорізноманіття і водні ресурси. Хоча згідно із законом «Про оцінку впливу на довкілля» такі впливи мають бути оцінені як у короткостроковій, так і в довгостроковій перспективі, наголошує природоохоронниця.

Також додає, що досі в Україні будують нові системи осушення під торфорозробки, при цьому ефект осушення поширюється не лише на саму площу, де планується видобуток торфу, а й на прилеглі території. «Існуюча мережа старих меліораційних каналів залишається незмінною, а подекуди періодично прочищається для підтримки в активнодіючому стані, тобто ефект осушення від збудованих кілька десятиліть тому меліораційних каналів триває досі. Масштабне будівництво осушувальних систем здійснювалося протягом 1966 — 1985 років. Осушення заболочених земель здійснювали задля їх використання в сільському господарстві, в тому числі під оранку. За даними Держводагентства, станом на 1990 рік загальна площа осушених земель становила три мільйони 70 тисяч гектарів», — зазначає Катерина Борисенко.

На жаль, комплексних програм відновлення боліт в Україні немає. Держава лише приєдналася до Рамсарської конвенції, яка саме зобов’язує брати під охорону водно-болотні угіддя.

«Ми намагаємося донести всім країнам, що відновлювати болота — вигідно, для деяких держав це навіть може бути альтернативою щодо того, як скорочувати викиди СО2, до чого спонукає Паризька кліматична угода, — зауважує Тетяна Мінаєва. — Після використання болота потрібно відновлювати, рекультивувати, адже це світова практика — відновлювати природні екосистеми. Болота виконують природно-господарську функцію екосистемних послуг, а це не пташки та риби, а відновлення своєї кліматичної безпеки. І про це потрібно розповідати у школах, в університетах, у візит-центрах для туристів, бо насправді ніхто нічого не знає, а болота існують скрізь».