Хто захистить Джарилгач?

Найбільший острів Чорного моря потерпає від туристів та браконьєрів

Плануючи відпустку цього незвичного коронавірусного літа, певно, багато хто переглядав сайти та ролики про незвідані місцини з чистим морем та хорошими пляжами. Чимало блогерів розповідало в такому руслі про Кінбурнську косу та острів Джарилгач. Майже недоступні для автотранспорту, з чарівними заходами сонця, піщаними узбережжями — тож усіх ласкаво просили сюди.

Тепер про Джарилгач знімають сюжети іншого змісту. Острів переживає туристичний бум, потерпає від нелегальної торгівлі та браконьєрства. Звісно, ці перипетії супроводжували Джарилгач раніше, щоправда, не в такому масштабі, як нині.

«Кілька років тому я був учасником зйомок про острів. Ми прожили шість тижнів на ньому, зокрема й узимку. І я досить добре уявляю його в різні сезони. Головне, що його рятує від того, як зараз виглядає Кирилівка, а це теж коса в морі, де сьогодні два ряди готелів та баз відпочинку без природи, це острівна територія, — розповідає голова правління ГО «Українська природоохоронна група» Олексій ВАСИЛЮК. — До Джарилгача немає сухопутного сполучення. Отже, туди важко завозити будівельні матеріали і щось будувати. Тому це найбільший незаселений острів у Європі. Але зараз у вихідні та в сезон відпочинку там десятки тисяч людей, маса сміття, нема контролю, куди можна ходити, а куди ні. Хто бував у нацпарках інших держав, бачив, що все розмічено, є стежки, якими можна ходити, є облаштовані кемпінги, а на решті території відбувається охорона природи. На Джарилгачі немає місця, куди не можна піти. Навіть найбільш заболочені ділянки, де можна втопитися в багнюці, можна відвідати, бо ходити можна всюди. Ставити намети теж можна всюди. Відповідно інфраструктура досить сильно розповзається. Навіть частина промислу, наприклад, вилов креветок, не погоджується Міністерством захисту довкілля та природних ресурсів, але риболовля теж є всюди. Хоча одне з завдань нацпарку — не лише підтримувати традиційний промисел, а й обмежувати перебування там людей».

ПОТРІБНЕ НОВЕ ЗОНУВАННЯ

Екснардеп Ігор Луценко кілька тижнів тому опублікував у Фейсбуці відео, як люди самовільно здійснювали вилов риби в акваторії острова. Те саме згодом зафіксували загони прикордонної служби та вилучили понад сотню браконьєрських сіток. Чому так відбувається і чому ніхто не контролює життя острова?

За всім цим мала б стежити передусім служба охорони національного парку «Джарилгацький». Та в штаті всього 19 осіб, із них лише п’ятеро працюють у службі охорони. Ресурсів не вистачає ні людських, ні фінансових, щоб контролювати абсолютно все, що відбувається на Джарилгачі. Як показав досвід, на острові працюють загони прикордонної служби, однак їхня функція — охорона державного кордону, а не полювання на браконьєрів чи порушників-туристів.

З іншого боку, запобігати браконьєрству або ж встановленню наметів у недозволених місцях могло б чітке зонування острова. Зазвичай у нацпарках є зони господарські, рекреаційні та заповідні.

Загальна площа Джарилгача — близько 10 тисяч гектарів. Із них лише 300 гектарів — це заповідна зона, де перебування людей має бути обмежено. Більша частина парку — це зона господарська, аж 85%. Щоб урятувати острів від людської діяльності, варто збільшити заповідну площу. Для цього парк має готувати та затвердити проєкт організації території.

Та як з’ясувалося під час конференції, присвяченої проблемам Джарилгача, частина земель нацпарку досі не вилучена в ДП «Скадовське досвідне лісомисливське господарство». Держпідприємство керується власним науковим обґрунтуванням та дає дозволи на роботу підприємств, що в літній сезон працюють на острові. Також лісове підприємство вважає, що більша частина острова має бути зоною масового відпочинку. Тому віддавати під заповідання землі острова тут не поспішають.

«План розмежування території треба розробляти, — зауважив директор ДП «Скадовське досвідне лісомисливське господарство» Валерій ВОЙНАЛОВИЧ. — Але на які ще поступки має йти підприємство перед нацпарком, коли в нас велася господарська діяльність, у яку держава вклала немалі кошти (закупівля оленів та інших тварин), ми мали отримати якийсь прибуток, а сьогодні більша частина цих тварин просто помирає від віку».

ЗВОРОТНИЙ БІК ОСТРІВНОЇ РЕКЛАМИ

Та чи варто перетворювати острів на суцільну зону розваг та відпочинку? Адже цінують його якраз за відносно дике середовище, коли на відстані простягнутої руки можна побачити в морі дельфінів або ж муфлонів у степовій частині Джарилгача? Між підприємницькою діяльністю та збереженням природи однозначно має бути виважений баланс. Та поки що незрозуміло, хто має його встановлювати та контролювати? В лісопідприємства своя думка щодо майбутнього острова, а представники нацпарку наразі взагалі нічого не коментують, до організованої активістами дискусії вони не долучилися.

«Якби інспектор парку на човні пропливав щовечора в легальних місцях вилову, то рибалки показували б, що саме виловили. Так відсутність реального й адекватного контролю наражає на небезпеку чесних рибалок, і це призводить до масового вилову того, що ловити не можна. Та й сам імідж національного парку сплюндровано. В нацпарку людина бачить купу сміття, туалетного паперу, як ловлять крабів на острові і тут же їх готують та продають. Це не те, що мали б бачити люди в нацпарку. Парк має виконувати свою функцію, але зараз він її не виконує аж ніяк», — переконаний Олексій Василюк.

Разом з тим місцеві активісти вважають за потрібне розвивати туристичну інфраструктуру. Активіст зі Скадовська Руслан Кухарчук додав, що багато років розповідали суспільству про острів як перлину, як надзвичайно цікаве туристичне місце, яке слід відвідати. Саме в умовах карантинних обмежень, коли внутрішній туризм став масовим трендом, нарешті не лише регіональні відпочивальники, а й масова авдиторія дізналася, що таке острів Джарилгач. «Хороший наслідок — тисячі українців познайомилися з найбільшим островом в Україні. Тож туристичний потенціал острова слід підтримувати. Але цього року зі збільшенням популярності актуалізувалися давні проблеми — це відсутня державна чітка і регіональна політика та концепція розвитку острова, його акваторії та всього, що навколо. Це не лише ловля креветок, а й підприємницька діяльність. Реальне зонування відсутнє, і це призводить до хаотичних процесів», — резюмує Руслан.

«ЗБЕРЕЖЕННЯ БІОРІЗНОМАНІТТЯ — ВИЩЕ ЗА ІНТЕРЕСИ ПІДПРИЄМЦІВ»

За його словами, влітку на острів приїздило щодня по дві тисячі осіб. «Тому від 2020 року резонанс навколо всього, що відбувається на острові, зріс у рази, і всі відповідальні органи влади мають звернути на це увагу», — зауважує він.

Як упорядкувати життя на острові — дилема не лише для активістів, а й для чиновників. Як додав директор департаменту енергетики та екології та Херсонської ОДА Михайло ЗАЙЦЕВ, у адміністрації теж накопичилося більше питань, ніж відповідей, тим паче що парк підпорядкований Міндовкіллю, а не ОДА, отже, ключове слово за відомством.

Начальник департаменту природно-заповідного фонду Сергій МАТВЄЄВ лише пообіцяв, що міністерство звернеться до екоінспекції з проханням перевірити всі зафіксовані порушення на острові, щодо вилову риби зокрема. Натомість Олексій Василюк нагадав, що ідея попередньої директорки нацпарку Світлани Шульги полягала в тому, щоб на Джарилгачі не було жодного будівництва, а відвідування острова мало бути обмеженим та контрольованим. 

«Джарилгач — це об’єкт Смарагдової мережі Європи, зобов’язання щодо того, як ним управляти, прописані в Бернській конвенції, — доповнює еколог. — Також це Рамсарські угіддя, охорона яких теж передбачена в нашому законодавстві, і це прописано в угоді про Асоціацію з ЄС. Збереження біорізноманіття на Джарилгачі — значно вище, ніж бажання одного чи двох підприємців».