Григорій Суркіс: "Виграють не одинаки, виграє команда"

У президента АТ "Футбольний клуб "Динамо" (Київ)" завжди був напружений графік. А тепер - особливо: гра в Лізі чемпіонів, збори, величезне господарство, а тут іще й передвиборна кампанія. І дуже важко простежити, де Григорій Суркіс з'явиться завтра: Київ, Турін, знову Київ... А вчора несподівано з'явився в Харкові. Усього півдня, і графік розписано по хвилинах: зустріч із керівництвом місцевого "Металіста", візит до спортшколи, зустріч із виборцями. І вже короткий погляд на годинник. А навздогін - запитання, запитання... І відповіді майже на ходу.

- Григорію Михайловичу, чому так блякло виглядало "Динамо" в Туріні? Адже відчувалося, що в "Юве" можна вигравати.

- Я б не став принижувати достоїнства "Ювентусу". Це справді команда вищого класу. І в Туріні вона нагадувала коток, під яким могла зламатися будь-яка команда. Але не "Динамо". Хоча часом мені здавалося, що наші хлопці от-от похитнуться. Але вистояли. Продемонструвавши таким чином високий дух і справжню чоловічу силу. І це в той час, коли, на відміну від італійців, де чемпіонат набирає сили, ми протягом останніх двох місяців мали тільки товариські ігри. Зрозуміло, що це не сприяло досягненню необхідних фізичних і психологічних кондицій. Додайте до цього травми кількох провідних гравців. Але й тут я б не сказав, що "Ювентус" нас переграв. Дехто каже, що Шевченка цілковито "виключили" із гри. Знаєте, це як подивитися. На мій погляд, завдяки особливій увазі до себе, це Шевченко "виключив" частину італійської команди, ще раз продемонструвавши, що виграють не одинаки, виграє команда.

- До речі, про Шевченка. Російська газета "Сегодня" назвала його другим після Рональдо за попитом, а значить - і за ціною на європейському футбольному ринку.

- Я не виключаю, що колись Андрій і прикрасить який-небудь європейський елітний клуб. Але поки що він гравець основного складу "Динамо" і зв'язаний тривалим контрактом. А от чутки, які розпускають деякі наші газети, на зразок "ВВ", котрі розтиражували звістку, неначе Шевченко продається "Мілану" за 17 мільйонів доларів, я вважаю спланованими акціями, щоб підірвати морально-психологічний дух команди.

Ми свого часу висунули ідею створення згуртованого колективу і зробили це. Тепер завдання - довести, що наші перемоги минулого року - то не випадковість, а закономірність. А ціна, яка називалася, - це своєрідна форма відмови з боку "Динамо" спробам придбати Шевченка. Ми не підемо сьогодні на оборудку, щоб заради кількох мільйонів доларів ослабити команду в період вирішальної гри. Із другого боку, я вам скажу: футболісти приходять і йдуть, а команда залишається. Але тільки та, в якій є давні й сильні традиції. Навряд чи київське "Динамо" відродилось би з попелу, якби таких традицій у нього не було. І знаєте, яка традиція найголовніша? Та, що ця команда завжди була своєрідною візитною карткою України, її, як сказав Борис Олійник, "гербовою печаткою". Сьогодні вона повернула собі це звання, і ми, організатори, тренери, гравці, зробимо все, щоб її гра викликала в наших співвітчизників почуття гордості за свою країну, була для людей своєрідною віддушиною в цей важкий час.

- Шкода, що наше телебачення не дуже про це піклується. Багато вболівальників скаржаться, що часто через рекламу не тільки не мають змоги побачити церемонію початку матчів, коли звучить Гімн України, а й навіть не мають змоги побачити представлення наших гравців.

- Я знаю про це. Знаю, що зверталися із цього приводу й до прем'єра Пустовойтенка. Однак у наш час, на жаль, все надмірно комерціалізовано, в тому числі й телебачення. Тому поки що ні Пустовойтенко, ні Суркіс особливо вплинути не можуть. Правда, іноді причина не тільки в рекламі. Коли була гра в Єревані, там телевізійники так довго настроювалися, що сигнал наше телебачення одержало всього за дві хвилини до початку матчу, коли вся церемонія відкриття вже закінчилася. Але я, як віце-президент федерації футболу, постараюся зробити все, щоб цієї процедури дотримувалися.

- Суркіс нині сприймається не тільки як президент клубу "Динамо", а і як людина, всерйоз захоплена політикою...

- Зазначу відразу, по-перше, серйозною політикою не захоплюються. Це не забава, а найважча робота. А по-друге, Суркіс і мої колеги, в тому числі й по соціал-демократичній партії, вже довели, що їм небайдужа доля країни, її багатостраждального народу. Довели й показали на прикладі поки що тільки однієї сфери життя суспільства, що й у цей важкий час можна добитися позитивних результатів. Але знову ж таки, виграє не одинак, виграє команда.

1993 року, коли "Динамо" виявилося банкрутом, із п'ятимільйонним боргом (доларів, звичайно), коли було віддано під заставу все, що можна було віддати, зібралися сім чоловік (їх іще називають "чудовою сімкою") і взяли на себе відповідальність за долю одного з небагатьох символів України, в тому числі взяли й фінансовий тягар. І всі гроші, які, у принципі, можна було витрачати на свої потреби, вклали у клуб. І за чотири роки не тільки повернули йому минулу славу, а й заклали міцні підвалини для подальшого процвітання. Сьогодні така ж команда зібралася в об'єднаній соціал-демократичній партії: Леонід Кравчук, Євген Марчук, Василь Онопенко, Віктор Медведчук, команда людей, котрі не тільки мають величезний досвід, авторитет як у нас у країні, так і в світі, а й здатні взяти на себе відповідальність за долю України. І Суркіс теж у цій команді. А мене чуття на таких людей ніколи не підводило.

- "Динамо" (Київ) сьогодні, до речі, сприймається не тільки як символ України, а й як символ СДПУ(о). Чи не позначається така політична заангажованість на психологічному кліматі в команді?

- Поширена байка: Суркіс, мовляв, загнав усю команду до партії. Повірте, в динамівців досить високе почуття власної гідності, щоб дозволити будь-кому поводитися із собою, як зі стадом баранів. Невже ви думаєте, що таку особистість, як Лобановський, можна примусити поділяти чиїсь ідеали? Півтора місяця Валерій Васильович вивчав статут партії, її платформу, роздумував, зважував. Адже це непросте рішення. І я впевнений, він повірив конкретним людям, котрі вже щось зробили, в тому числі й для українського футболу, котрі не обіцяють, а діють. І потім, якби прихід до партії Лобановського, гравців був лише рекламним трюком, то разом зі мною на зустрічі з виборцями неодмінно їздив би хтось із них. Але ми нікого не водимо за собою на мотузку, як скажімо, водить "Громада" Блохіна. Як приманку.

- До речі, про Блохіна. Як ви прокоментуєте його появу у складі "Громади"?

- Олег Блохін, - а я знаю його як ніхто інший, - видатний у минулому футболіст. Але в оцінці людини для мене головне не минулі заслуги, а те, чи є всередині в нього етичний стержень. Блохін сьогодні вже не футболіст. Але як тренер він не відбувся. І в політику пішов, я гадаю, від образи. Він весь час плаче. Але, по-перше, я не поважаю чоловіків, котрі плачуть, а по-друге, на кого, власне, ображатися. Адже ніхто ж його із країни не виганяв. Сам вибрав роботу за кордоном. Там не вийшло. Повернувся додому й тепер каже, що йому не дають працювати в українському футболі. Але спитайте у Блохіна: до кого він звертався із цього приводу? Жоден із футболістів, хто хотів працювати в "Динамо", без роботи не залишився: Дем'яненко, Зуєв, Михайличенко, Михайлов, Шепель, Воїнов... Клуб усім ветеранам виплачує стипендію, матеріально підтримує тих, хто вніс хоч якийсь внесок у його історію. Хто ж повинен піти сьогодні на уклін до Блохіна й попросити його попрацювати на український футбол? Нехай приходить і теж не залишиться без роботи. Звичайно, це не означає, що ми повинні при цьому зняти, наприклад, Лобановського і призначити Блохіна. Нехай стартує з невеликого й доведе, що він видатний тренер.

- І останнє запитання: в разі обрання Суркіса народним депутатом йому доведеться відмовитися від деяких нинішніх обов'язків. Від яких саме?

- Я готовий заради майбутнього України відмовитися від усіх своїх крісел і посад. Не відмовлюся тільки від головного - залишатися громадянином своєї країни.

Харків