МЕНЮ

Глобальне потепління — не привід для паніки...

Максим БАЛАКЛИЦЬКИЙ, фото з архіву Павла МАЛОВА
3 жовтня, 2019 - 15:46
Учасник трьох антарктичних експедицій Павло МАЛОВ — про те, що кожна людина може зробити для екології планети

1 жовтня 2019 року розпочався конкурс із відбору команди полярників у 25 Українську антарктичну експедицію на 2020—2021 роки. Його оголосив Національний антарктичний науковий центр МОН, документи приймають протягом місяця — до 1 листопада. «Ми знову шукаємо найкращих фахівців і водночас романтиків, які проведуть круглий рік на станції «Академік Вернадський». Хочу зазначити, що до роботи 25 Української антарктичної експедиції 2020—2021 років буде прикута неабияка увага. Адже 2020-го спочатку весь світ святкуватиме 200-річчя відкриття Антарктиди, а потім Україна відзначатиме першу чверть століття нашої станції», — зазначив керівник Національного антарктичного наукового центру (НАНЦ) МОН Євген Дикий.

Тим часом «День» поговорив із Павлом Маловим — учасником трьох антарктичних експедицій у ролі системного адміністратора зв’язку. Наша розмова — про глобальне потепління, або, як його характеризує ЗМІ, «глобальну кризу».

***

— Розкажіть, яким чином ваш досвід полярних експедицій дозволяє говорити про цю проблему.

— Перше питання, яке виникає у всіх, хто потрапляє до Антарктиди: «Куди ж дівається ця величезна кількість льоду, яка постійно сповзає з шапки Південного полюса в океан?» Звісно, ці глиби льоду, великі і маленькі айсберги рано чи пізно починають танути. І при входженні в більш північні широти, ближче до екватора, хоч як парадоксально це звучить, але що далі на північ, то тепліше, і що далі віддаляється від Антарктики лід, то швидше він тане і поповнює своєю водою світові запаси.

Наскільки це все впливає на загальний рівень світового океану, на клімат тощо? Ці питання ставить кожен, хто туди приїхав, тому що на власні очі бачить, як багато льоду плаває над водою в Антарктиді. Я ставив такі запитання перш за все метеорологам, які працюють на станції. Я запитував про те, наскільки зараз цей лід інтенсивно тане. Найпростіший приклад, який мені навели у відповідь наші метеорологи, — просто показали знімки панорами станції. Ці панорамні знімки робляться протягом дуже довгого періоду. Українська антарктична станція, колишня станція «Фарадей», має один із найдовших рядів безперервних метеорологічних спостережень в Антарктиді.

— Чи дійсно навіть необізнана людина, опинившись там, може побачити обвальне танення льодовиків?

— Я б не сказав, що людина здатна одразу побачити обвальне танення льодовиків. Але, потрапивши до Антарктиди, ви розумієте, що запасів води там справді дуже багато. Так от, найяскравішим прикладом танення льодовиків є запас цих панорамних знімків, які робляться регулярно не лише на українській станції, але й на інших. Це були 40-річні й молодші знімки. Панорамні знімки дозволяють зробити огляд усіх островів і материка на 360 градусів.

Узимку в Антарктиді все покривається товстим шаром снігу, цей сніг спресовується, а влітку тане. Якщо кількість опадів перевищує інтенсивність танення, то, звісно, цей сніг залишається до наступного сезону, ці шапки наростають. Якщо танення більше, ніж випадання опадів, ці шапки зменшуються.

Тенденція, яка нині спостерігається, показує, що ті острови, які 25-30 років тому були під абсолютно товстим шаром спресованого льоду і снігу, зараз практично всі голі, немає на них тих шапок, які були раніше.

Моє спостереження: коли я вперше приїхав до Антарктиди в 2006—2007 роках і крайній раз 2017 року, навіть на нашому острові Галіндез, на якому розташована станція, льоду стає набагато менше, ніж було. Коли я вперше ходив по своєму антенному полю і вирішував питання з антенами, лагодив їх, то я ходив спокійно по горі льоду. У 2017 році я вже стрибав по камінчиках, тому що цей лід розтанув. Це ситуація, яку видно оком звичайного спостерігача.

Із цією проблемою я підходжу до наших метеорологів і починаю їх запитувати: «Хлопці, то що, все-таки глобальне потепління? Що відбувається? Світ котиться в якусь жахливу безодню?» Відповідь на таке запитання звучить приблизно так: «Усі ми слухаємо метеорологічні зведення в новинах, час від часу ми чуємо, що «досягнуто температурного максимуму або температурного мінімуму». А наприкінці приписка, що «востаннє таке спостерігалося, наприклад, 50 років тому, 30 років тому, 25 років тому».

— Тобто цей температурний максимум поки що не унікальний, за всю історію спостережень подібне вже було, і це ще не дає приводу для паніки?

— Моя особиста думка, що сформувалася з відповідей фахівців, із якими я спілкувався: нічого такого екстраординарного зараз не відбувається. Просто, якщо подивитися графіки тенденції зростання температур, ми перебуваємо зараз у точці цієї синусоїди, яка йде вгору, до піку, до глобального потепління. Звичайно, люди вносять свої корективи в те, що відбувається на планеті. Але те, що це саме провина людей і такого взагалі ніколи в історії не було, говорити, думаю, неправильно.

На підтвердження цієї теорії свідчать шурфи, глибокі свердловини, які буряться у багатовіковому, тисячолітньому льоду: звідти виймаються стовпчики льоду, а потім вивчаються. І ось ці стовпчики — просто як літопис, який багато про що розповідає. Наприклад, у цих стовпчиках чітко простежуються річні нашарування льоду. Місцями вони товсті, місцями більш тонкі. Ми бачимо такі 50-річні періодичні зміни клімату — де тонше, де товще. Потім ми бачимо шари льоду, де колір льоду темніший, тобто ніби порошок на нього нашарувався. Це означає періоди, коли відбувалися виверження вулканів. Завдяки цим шурфам навіть можна помітити, як ідуть справи зі зміною чистоти атмосфери. Всі тенденції, які пов’язані з циклічністю, в цих шурфах дуже добре видимі.

Періодичне глобальне природне потепління зараз ще посилюється впливом людини. Що більше людина робить свій внесок у цю справу, то швидше це відбувається, але не вперше.

Звичайно, за часи льодовикових періодів помирали одні види флори і фауни, а за час глобального потепління мігрували і зникали інші види флори і фауни. Як це помітно в Антарктиді? Антарктида — це реперна точка, на якій це дуже добре видно. Тут далеко ходити не треба, навіть подивитись на 20-річні дані.

Знову ж таки, перша моя експедиція 12 років тому. Однією частиною наукової програми наших біологів був підрахунок кількості популяцій пінгвінів. Найближча до станції найбільша колонія пінгвінів знаходилася на північнішому острові, за 16 кілометрів від острова Галіндез, на острові Пітерман. Біологи регулярно туди їздили, рахували популяцію, гнізда, потім яйця, потім рахували пташенят.

Можна сказати, що на нашому острові 12 років тому колоній пінгвінів не було. Були якісь поодинокі гнізда, абсолютно випадкові. За 12 років популяція пінгвінів посунулася південніше, вже навіть за наш острів. Зараз на нашому острові біологи налічують понад тисячу пінгвінів. Тварини пересуваються південніше, тому що лід відходить. Там, де постійно стоїть лід, пінгвіни не можуть добувати собі харчування, їм треба, щоб вода була біля острова. За якихось 12 років умови для їх просування далі на південь зросли на багато кілометрів.

Також 12 років тому на острові були лише поодинокі місця, де зростала дешампція, невелика травичка. Вона вже вважається складною рослиною зі складним суцвіттям, і це не мох, а саме трава. 12 років тому біологи, з радістю виявивши декілька кущиків на острові, помітили це на карті і рахували кожну травинку, щоб визначити тенденцію: зменшується ця популяція трави чи збільшується. Зараз на станції цієї трави вже не порахуєш, її можна косити (жарт). Ось вам конкретний вплив потепління: зони тундри, лісотундри, тайги поступово просуваються.

— Вас як людину, яка бачила найчистішу частину планети, що бентежить після повернення?

— Перше, що впадає у вічі, коли повертаєшся звідти, — це купа бруду довкола нас. Найжахливіше, нелюдське — це пластикове сміття. Тому найперше, що може зробити кожен із нас для очищення того простору, де ми знаходимося, — не смітити. А ще краще — брати участь в очищенні того, що вже викинуте. В ідеалі — сортувати його, готуючи до утилізації. Глобальніше — брати участь у акціях щодо пікетування, написання різних рекламацій, аби підприємства, які завдають шкоди довкіллю, переходили на чистіші технології. Це не сильно вплине на танення льодовиків, але очистить повітря в тому регіоні, де розташовані ці підприємства.