Дозвілля в епоху діджиталізації

Нові технології вивільняють час, яким не всі можуть розпорядитися — причини цього вивчають експерти

Дозвілля — це один із важливих індикаторів для розуміння багатьох складових соціального простору. Його якість тісно корелює з рівнем життя в державі та змінами, зокрема й технологічними, які відбуваються в суспільстві. Як трансформувалося дозвілля в ХХІ столітті? Про що нам сигналізують способи його проведення? Та чи взагалі має населення вільний час? Це стало темою онлайн-дискусії «Трансформація дозвілля: міленіали, прекарність, діджиталізація», яку організував аналітичний центр CEDOS.

БРАК ВІЛЬНОГО ЧАСУ

Дискусія відбувалася в межах проєкту дослідження дозвілля молоді в трьох містах України (Хмельницькому, Івано-Франківську та Херсоні), яке проводить CEDOS за підтримки Українського культурного фонду. «Ідея цього дослідження розпочалася з того, що в світі, зокрема й в Україні, відбуваються трансформації, які впливають на дозвілля, зайнятість, технології... В умовах усіх цих змін, зрозуміло, що дозвілля також трансформується. Ще на початку ХХ століття деякі мислителі висловлювали ідею, що технологічний прогрес призведе до того, що вільного часу ставатиме все більше, можна буде займатися саморозвитком, задовольняти свої культурні потреби. Сьогодні, коли технології пішли ще далі, суспільні процеси трансформуються по-різному. Це не завжди відбувається так, як колись прогнозувалося, і, власне, щоб зрозуміти, як це відбувається, ми проводимо це дослідження», — розповів директор CEDOS Іван ВЕРБИЦЬКИЙ.

Результати будуть презентовані в жовтні, а онлайн-дискусія, що відбулася, окреслила тему дозвілля українців у ХХІ столітті.

Насамперед, як зауважила докторка соціологічних наук, доцентка, старша наукова співробітниця Інституту соціології НАН України Людмила СКОКОВА, дозвілля є суб’єктивною категорією. Адже люди зазначають, що працюють менше, відповідно, вільного часу мало б бути більше. Втім, респонденти навпаки наголошують, що вільного часу бракує. «Що насиченішим є наше життя, а зараз воно дуже насичене, зокрема, негативною інформацією, то ця втома, перенасиченість створюють враження, що часу ні на що не вистачає», — розповідає Людмила Скокова.

СОЦМЕРЕЖІ «ЗЧИТУЮТЬ НАШУ ПОВСЯКДЕННІСТЬ»

А директорка Національного культурно-мистецького та музейного комплексу «Мистецький Арсенал» Олеся ОСТРОВСЬКА-ЛЮТА навіть припустила, що, можливо, в майбутньому категорія дозвілля взагалі зникне. І на це є кілька потенційних причин.

У часи СРСР, як зазначає філософ, дослідник історії модерності та пострадянських ідеологій, доктор філософських наук, керівник української дослідницької програми в Kennan Institute Михайло МІНАКОВ, дозвілля було дуже мало, й воно було чітко регламентоване. Скажімо, в газетах була програма, і кожен член родини обирав, підкреслював щось для себе. Нині ж усе набагато складніше, зокрема, за його словами, тіньова економіка взагалі не передбачає дозвілля, адже можна працювати в будь-який час — вдень, вночі, в будні, на вихідних.

Чинником, що пов’язаний із цими новими умовами й форматами праці, є взаємопроникнення приватного й публічного, для якого важливу роль відіграють технології. Нині ми постійно на зв’язку. І навіть коли відпочиваємо, нам можуть зателефонувати чи надіслати повідомлення щодо роботи. Дія цього ефекту посилюється ще й тим, що, як вказують результати досліджень Інституту соціології НАН України, які проводяться ще з 1994 року, найбільш поширеними типами проведення дозвілля є приватний (тобто вдома) і пасивний, а серед способів проведення, передбачувано, все більшої ваги набуває інтернет та соціальні мережі. Останні є також тим інструментом, який робить нашу приватну сферу публічною. Йдеться не лише про дописи в соцмережах.

Як нагадала Людмила Скокова, особливість соцмереж та додатків у тому, що вони «зчитують нашу повсякденність», тобто зберігають дані про безліч особливостей нашого приватного життя. А потім ці дані можуть бути використані для, наприклад, таргетування реклами — і користувачу будуть нав’язувати те, що вважатимуть за потрібне. Хоч, слід визнати, соцмережі мають і позитивний аспект, зокрема забезпечують комунікацію, доступ до знань тощо.

Точно сказати, чим є час, проведений у соцмережах, складно: це дозвілля чи робота для формування власного профілю. Зазвичай у таких випадках вживають термін гібридний, а він, на думку Михайла Мінакова, якраз засвідчує те, що ми маємо справу з чимось новим, адже нам бракує термінологічного апарату, щоб назвати цю нову реальність. Так само, якщо ми використовуємо вільний час для саморозвитку — це дозвілля чи праця над собою? Це теж неоднозначне запитання. Зокрема, під час презентації одна зі слухачок розповіла, що нині, через пришвидшення розвитку в багатьох галузях, щоб просто підтримувати рівень власної компетенції, потрібно постійно вчитися, бути в русі. Нерідко це призводить і до постійної тривожності (це засвідчують й інші дослідження — зокрема, що люди постійно зі смартфонами, тому що бояться пропустити щось важливе). І запитання слухачки полягало в тому, як же відпочити від такого постійного самовдосконалення.

Є ще одні крайнощі, які уможливлюють технології: використання дозвілля, щоб утекти від реальності. Чи є така дія ефективною для нас самих? На думку Михайла Мінакова: «Дозвілля так само важливе, як і робота — щоб розібратися з собою, зі світом, у якому ми живемо. Часто дозвілля використовують для покидання реальності, проте варто спробувати подивитися на нього як на ще один спосіб збільшення своєї присутності в світі».

ЗАПИТ НА МИСТЕЦЬКІ ІНСТИТУЦІЇ

Важливим є не лише кількість вільного часу, а й спосіб, як його проводимо. Людмила Скокова наголосила, що в західній науці розробляють усе більше індикаторів, щоб глибше зрозуміти, що саме становить дозвілля населення. Наприклад, можна запитати, як часто людина відвідує бібліотеку, а можна уточнити, чи має вона власну домашню бібліотеку, чи колекціонує книжки, чи є членом якихось груп прихильників книжок (у офлайн чи онлайн, зокрема, в Фейсбуці). Тоді можемо отримати показники залученості та соціальної активності. І ці дані, отримані завдяки якісним, а не виключно кількісним методам дослідження, дають змогу виявити важливі питання не лише для респондентів, а й для суспільного життя.

Іван Вербицький зауважив, що червоною ниткою в розповідях респондентів (нагадаємо, мешканців Хмельницького, Івано-Франківська та Херсона) проходить думка про те, що є запит на інші, альтернативні культурні інституції. Частина згадує про Музей сучасного мистецтва, дехто — про Музей воскових фігур. Олеся Островська-Люта щодо цього зазначила, що багато наших культурних інституцій перебувають у дуже складному інфраструктурному стані. Якщо «Мистецький Арсенал» у столиці досі є будівельним майданчиком, то що вже казати про інституції в малих містечках. А інфраструктура є дуже важливою.

«Перехід у онлайн дуже добре надається для різноманітних професійних і вузькосконцентрованих подій. Там, де люди збираються, щоб отримати знання або професійні контакти... Коли ж ідеться про інтелектуальне дозвілля, просто онлайн не працює. Єдине, що працює, як мені видається, кінофестивалі. Тому що кіно — це в принципі мистецтво, яке створене для екрану. Решта при перенесенні в екранний досвід працює не так. У чому річ? Моє пояснення таке: люди приходять у різноманітні культурні інституції на культурні події не заради цих культурних подій та інституцій. Люди приходять туди, щоб бути одне з одним, щоб бути разом, — пояснює Олеся Островська-Люта. — Такі інституції, як «Мистецький Арсенал» та інші, створюють претекст для людей, щоб перебувати одне з одним. Це таке живильне середовище, в якому люди можуть бути разом. І це не передається онлайн».

Тож питання інфраструктури, яка значною мірою формує сприйняття інституції як місця для спільного проведення часу, є важливим для вибору її як локації дозвілля. Крім того, інфраструктура також творить престиж місця — а це ще один, зазвичай недооцінений чинник. Скажімо, Олеся Островська-Люта розповіла про опитування, які проводить «Мистецький Арсенал». Згідно з їхніми результатами, 80% тих, хто приходить на  заходи інституції (крім «Книжкового Арсеналу») — жінки. 100% із них мають вищу освіту, більш ніж 60% — молодші за 35 років. У країнах Західної Європи ситуація частково подібна: там теж більшість відвідувачів — жінки, але значно старшого віку. Тож перевагою української інституції є те, що їй вдалося залучити молодь, утім, питання, яке досі потребує відповіді, чому юнаки так мало відвідують «Мистецький Арсенал». Одна з робочих гіпотез — причиною можуть бути уявлення про престижність способів проведення дозвілля, які різняться залежно від статі. Чи справді це так, покажуть дослідження, втім, уже саме таке формулювання питання є дуже цікавим: бо й справді, які саме способи дозвілля трактуються українцями як престижні?

СОЦІАЛЬНА НЕРІВНІСТЬ ТА КУЛЬТУРНА КОМПЕТЕНЦІЯ

Дозвілля також тісно пов’язано з фундаментальними питаннями, зокрема соціальною нерівністю. Людмила Скокова розповіла, що, згідно з даними проведених опитувань, більша частина населення перебуває поза культурними практиками. Наприклад, 2013 року респондентам поставили таке запитання: які установи та заходи ви жодного разу ще не відвідали. З’ясувалося, що практично кожен другий не був на концерті класичної музики, а більше ніж кожен третій — на виставці живопису/скульптури/художньої фотографії.

Одна з причин цього — культурна компетенція. Як пояснила Людмила Скокова, французький соціолог П’єр Бурдьє писав, що для відвідування публічних закладів культури, потрібно мати певний рівень компетенції, інакше людині буде нецікаво. А класичні дослідження стверджують: що більш вигадливі пропозиції митців, які більше розраховані на ерудицію, то меншу авдиторію вони мають. Крім того, сама авдиторія активної публічної молоді — це максимум 25—28% (освічені, більш заможні люди, мешканці великих міст). Серед цієї частки ще менше тих, хто шукає нові мистецькі враження.

Утім, справа не обмежується культурною компетенцією. Людмила Скокова наголосила, що фіксується постійне зменшення кількості тих закладів культури, які ще функціонують, особливо в малих містах та сільській місцевості. То як ця культурна компетентність взагалі може сформуватися? І чи мають люди в селах багато вільного часу, щоб її формувати?

Щоб заробити собі на життя, українці часом повинні працювати практично весь час. Як розповів Іван Вербицький, наявні результати дослідження вже засвідчують, що, наприклад, у таксистів узагалі немає вільного часу. І, напевно, це твердження більшою чи меншою мірою можна застосувати не лише до представників цієї професії.

До того ж, згідно з даними проведених опитувань, дозвілля більшості людей дуже обмежене, зазвичай це просто відпочинок. Подорожі так само не доступні для всіх. Тому, на думку Людмили Скокової, якщо ми хочемо покращити дозвілля, потрібно підвищити соціальний добробут і забезпечити кращу моральну та психологічну атмосферу в суспільстві.