МЕНЮ

Читати навчимо. А думати і відчувати?

Наталія МАЛІМОН, «День», Луцьк
25 березня, 2020 - 19:49
Про «міну» в проєкті Державного стандарту базової середньої освіти

Ще в червні минулого року на громадське обговорення було виставлено проєкт Державного стандарту базової середньої освіти. Він викликав великий резонанс своїми положеннями, які призведуть, зокрема, до погіршення стану мовно-літературної освіти в Україні. Звернень до розробників концепції та тих, хто затверджуватиме і втілюватиме в життя цей проєкт, було вже чимало. Проте реально може настати так, що, кажучи простими словами, з програми сучасної української школи... зникне література. Волинянка Ірина КОНСТАНКЕВИЧ, народна депутатка України, докторка філологічних наук, професорка з багаторічним досвідом викладання літературознавчих дисциплін, підготувала і надіслала депутатське звернення на виконувача обов’язків міністра освіти і науки Юрія Полюховича та Президента України Володимира Зеленського щодо проєкту Держстандарту середньої освіти, за яким література (українська і зарубіжна) не буде в середній школі окремим предметом.

«Проблема полягає в тому, що в проєкті Державного стандарту базової середньої освіти мовно-літературна галузь спрямована винятково на вивчення мов. Літературний компонент у ній становить не більше як 10%, що значно збіднить духовний простір учнів і призведе до примітивізації середньої освіти, а відтак — і примітивного виховання особистості, — пояснює депутатка.             — З червня 2019 р. громадськість направила шість відкритих колективних звернень, сотні пропозицій і зауважень. Але вони фактично не були враховані розробниками... Слід також зауважити, що в пропонованому проєкті також відбулася підміна понять. У розділі «Знання» мовно-літературної галузі відсутній такий важливий компонент, як художня література (українська та зарубіжна). Поняття «українська література» і «зарубіжна література» замінені на «оригінальна і перекладна літератури», що мають зовсім інші значення, а відповідно виключають українську та зарубіжну літературу з системи середньої освіти... Отже, у проєкті Державного стандарту базової середньої освіти фактично закладено знищення української та зарубіжної літератур, які відіграють велику роль у формуванні світогляду, моралі, ціннісних орієнтацій юного покоління. Відповідно нині нова українська школа будується без книжок, без читання художньої літератури України та світу».

«Враховуючи викладене вище, з метою зниження соціальної напруги, забезпечення поступального розвитку вітчизняної середньої освіти, збереження найкращих традицій навчання і виховання учнівської молоді, керуючись статтею 16 Закону України «Про статус народного депутата України» прошу Вас: зупинити дію Наказу Міністерства освіти і науки України №1533 від 10.12.19 р.; створити робочу групу з розробки Державного стандарту базової середньої освіти, до якої запросити фахівців у галузі мовознавства, літературознавства, шкільної методики викладання мов і літератур, народних депутатів, представників громадських (професійних) організацій», — звертається Ірина Констанкевич.

«Наразі, я не буду давати оцінку діям членів робочої групи, особливо філологам. Обіцяю, що дочекаємося відповіді і тоді ми з’ясуємо, мотивацію таких дій. Одне можу сказати. Я не знаю жодної людини, яка не читає книжок. Незабаром це може стати жорстокою реальністю», — зауважує пані Ірина.

Ольга ЯБЛОНСЬКА, кандидатка філологічних наук, доцентка кафедри української літератури Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки:

— Нарешті всі зрозуміли, що найвища цінність — це людина. Як і те, що кожна держава повинна мати стратегічний запас, необхідний для її життєдіяльності. Як кожна сім’я дбає про гречку, мило й туалетний папір, так і велика сім’я — держава — думає стратегічно, щоб вистачило не тільки на період трьох тижнів карантину, а й на час інших надзвичайних ситуацій. Тобто те, до чого не звикли жителі безпечного міста, й те, через що переважно сміються молоді над поколінням своїх прадідів, які дбали «на чорний день», стає життєво важливим. Як виявляється, досвід доводить актуальність народних думок «Маєш в торбі — сядеш на горбі», «Як простелишся, так і виспишся»... Що ж має бути в стратегічному запасі України як держави, а не території, де проживає біомаса, якій сьогодні байдуже, як називається вулиця та якою мовою, а завтра буде байдуже, як називається держава?

Відповідь на поверхні: ті способи впливу, які формують громадянина України, а не просто фізичну особу.

Фахівці дитячої психології знають про сензитивні (тобто найбільш сприятливі) періоди для засвоєння, вивчення певного виду діяльності. І якщо їх пропустити, то далі треба докласти неймовірних зусиль, щоб надолужити втрачене, якщо, щоправда, настане усвідомлення такої потреби.

Шкільний період — найбільш сприятливий для формування соціальної свідомості. В шкільному варіанті це насамперед плекання екологічної свідомості. Не применшуючи важливості цієї проблеми, пам’ятаймо, що період навчання в школі — час, коли формується усвідомлення себе як громадянина. Нагадаю аксіому: вивчення української літератури (а саме образне мислення допомагає засвоїти ідеї / думки / концепти) — це ґрунт, що забезпечує формування громадянина України. Вивчення української мови, історії України — важливі самостійні складники цього процесу. А відомості з української культури, які вивчаються на уроках історії, мови та літератури, органічно доповнюють. Розумію, що зараз мої опоненти пригадають шароварщину, галушки й закам’янілі, неживі для сучасного покоління символи верби й калини чи завдання шкільної вчительки виписувати численні однотипні приклади постійних епітетів із народної пісні... Але йдеться не про проблеми методики викладання предмета чи фахову компетентність окремого вчителя, а про збереження національного світогляду, формування свідомого громадянина України, а не частини біомаси, коліщатка й гвинтика... Вже ж була спроба сформувати радянську, національно знекровлену людину і, як бачимо, нічого не навчила... У сучасній програмі з української літератури навіть Шевченкові «Гайдамаки» не вивчаються; один з аргументів — не потрібні молодій, ще не зміцнілій, психіці картини військового протистояння й море крові, але водночас забувається, що багатьом теперішнім дітям фільми жахів (які вони залюбки, до речі, в середніх класах дивляться) як розвага, що викликає лише сміх...

Інтегровані мовно-літературні курси, які передбачаються компетентностями проєкту Державного стандарту базової середньої освіти (https://mon.gov.ua/ua/news/mon-proponuye-dlya-gromadskogo-obgovorennya-proyekt-derzhavnogo-standartu-bazovoyi-serednoyi-osviti), унеможливлюють окреме вивчення української літератури, а література передбачена тільки як принагідний ілюстративний матеріал під час вивчення мови; фактично фольклор і багатовікову історію літератури заступають сучасні медіатексти, на жаль, часто сумнівної якості (як у плані об’єктивності інформації, бо переважно метою таких текстів є маніпуляція свідомістю мас, так і в художньому аспекті). Взагалі у проєкті замість понять українська література та зарубіжна література фігурують поняття оригінальна та перекладна література, що дозволяє ситуативно їх інтерпретувати. У наш постколоніальний час дозволити таке вивчення означає позбавити країну стратегічного запасу, тобто залишити Україну без державного майбутнього! І ситуація може бути патовою...

І наостанок: чому ж прагматичне західне суспільство (чомусь так традиційно вважається) продовжує вручати Нобелівську премію в галузі літератури як таку, що приносить користь людству?

P.S.

Освітянська профспілка проблему не бачить ...