Червона темрява в Україні

або Що японці знають про Голодомор 1932—1933 років

Днями в Японії закінчився показ фільму, режисерки Аґнєшки Голланд «Ціна правди» (оригінальна назва в світовому прокаті Mr. Jones). Нагадаємо, фільм розповідає біографічну історію валлійського журналіста Ґарета Джонса, який  1933 року відвідав Радянський Союз та на власні очі став свідком Голодомору в Україні. Ґарет Джонс був першим іноземцем, який заявив на весь світ про мільйонні вбивства українців шляхом Голоду 1932—1933 років і таким чином намагався викрити злочинну суть держави, створеної радянським тоталітарним режимом Сталіна.

Цікаво, що назву фільму в Японії було перекладено як «Червона темрява. На холодній землі Сталіна», з чого можна одразу зрозуміти несхвальне ставлення японців до доби сталінізму та страшної системи радянського тоталітаризму, правду про яку весь світ досі відкриває з жахіттям.

Японська преса також відреагувала на реліз фільму. Зокрема, газета «Асахі» присвятила колонку під назвою «Той час і сьогодення є поруч». Автор статті, цитуючи режисерку фільму Аґнєшку Голланд, зазначає, що світу добре відомі злочини нацистського режиму, але чомусь досі не розкриті всі страшні вчинки сталінської доби, наголошуючи, що незнання минулого ставить під загрозу світову безпеку та весь демократичний світ, особливо в добу сучасних медіа, де все важче боротися з фейковими новинами. Газета «Майнічі шінбун» також поінформувала про вихід фільму, зазначивши, що фільм розповідає про журналіста Джонса, який вирушає шукати секрет економічного процвітання Радянського Союзу в час світової депресії, але й не уявляє, що знайде жахливу правду».

На японському офіційному сайті фільму http://www.akaiyami.com можна ознайомитися з коментарями японських режисерів, кінокритиків, політиків та науковців. Наприклад, кінокритикиня Шьоко Ватанабе написала: «Хочу знати! Хочу волі! Результатом цих двох покликів талановитого журналіста стає правда, що вводить у стан шоку». Колишня депутатка Палати представників від ліберал-демократичної партії Меґумі Канеко зазначила: «Єдиний журналіст, який постав, щоб розкрити реальність голоду та гніту, спричиненого змовою гігантської країни. Показ справжнього журналіста, який своєю волею до справедливості та впертістю переслідує правду і продовжує боротися, щоб вивести злочинців на чисту воду». Проректор Наґоївського університету іноземних мов, слов’яніст, професор Міцуйоші Нумано зауважив, що фільм описує «приховану страшну темряву геноциду та відважність молодого журналіста, який ціною власного життя намагається розкрити правду. Це драма трепету й емоцій, яка розхитує серце».

Одним з коментаторів фільму став президент Асоціації україністів Японії, доктор економічних наук, професор факультету економіки університет Кобе Ґакуін, заслужений професор Національної академії державного управління при Президентові України, Йошіхіко ОКАБЕ. Ми дізналися думку пана Окабе щодо розуміння подій Голодомору в Японії.

— Яке враження фільм справив на вас?

— Це дуже хороший фільм, який не лише дозволяє дізнатися про Голодомор, а й дає змогу подивитися на події з незаангажованого погляду валлійського журналіста. До того ж у фільмі, на мою думку, є попередження не лише про радянофільство Волтера Дюранті, а й про пристосовницький спосіб життя (коли люди готові викривляти правду заради власного успіху в житті), який існує і сьогодні у вигляді фейкових новин та пропаганди, які, власне, українці можуть відчувати на власному досвіді з 2014 року.

— У Японії відомо про Голодомор?

— На жаль, включно зі словом «голодомор», у Японії практично не знають його історичної правди. Тому, маючи на меті змінити це, цього року в грудні в українському журналі «Сходознавство» (прим. авторів: «Сходознавство» — збірник наукових праць, який видається Інститутом сходознавства ім.А.Ю.Кримського НАН України) вийде моя стаття під назвою «Голодомор очима японців». У статті в основному йтиметься про японців, які, перебуваючи в Україні в 1932 році, стали свідками Голодомору, та про круглий стіл 1935 року, на якому відбулося обговорення цього питання за участі шести експертів. У цій статті вперше в історії України буде оголошено про те, що в Японії знали, а також обговорювали події Голодомору. Думаю, це стане внеском у дослідження Голодомору в Україні. Крім цього, в лютому наступного року заплановане видання моєї книжки, один розділ якої базуватиметься на цій статті. Сподіваюсь, більше японців матимуть змогу дізнатися про Голодомор в Україні японською мовою.

— Голодомор визнано геноцидом у вісімнадцяти країнах світу. Які думки щодо цього існують у Японії?

— Пересічні японці практично нічого не знають про Голодомор, але науковці, які займаються дослідженням Радянського Союзу та Росії, володіють цією інформацією. Але існує тенденція розглядати поняття «голод у Росії/ Радянському Союзі» як голод, що відбувся на півдні Росії, Уралі, Волзі та Казахстані. Саме тому, цей погляд, який є результатом впливу ідеології сталінізму та комунізму, безпосередньо не розкриває подій Голодомору в Україні. Власне кажучи, японські дослідники Росії не мають достатньо даних про Голодомор для проведення плідної дискусії. Дослідників України в Японії не так уже й багато, тому разом з ними, поглиблюючи знання в цьому питанні, хотілося б передати достовірну інформацію, яка базується на сучасних результатах дослідження про Голодомор.

— Чи є ймовірність, що цей фільм змінить оптику бачення цієї трагедії японцями? 

— Я думаю, цей фільм є хорошим шансом для японців дізнатися як про найбільшу трагедію в історії України, так і про Україну загалом. Думаю, зросте кількість японців, які зацікавляться історією України. Якщо раніше Україну часто плутали з Росією, то після подій Майдану таких випадків значно менше, в Японії зростає кількість різних інформаційних ресурсів, присвячених українській культурі та політиці. Цей фільм є хорошим приводом для поглиблення знань про Україну, тому, думаю, і бачення японців обов’язково зміниться.

До слова, в лютому наступного року заплановане видання моєї книжки «Історія японсько-українських відносин 1915—1937 рр.». Ця книжка, яка базується на первинних джерелах, уперше висвітлить історичні відносини японців та українців. Другий розділ книжки, присвячений Голодомору, розкриватиме ексклюзивну інформацію про тодішні події. Зараз триває робота над перекладом книжки українською мовою, тому сподіваюся, українськомовну версію також вдасться видати наступного року. Хотілося б, щоб більше українців дізналося про історію японсько-українських відносин, тому планується проведення презентації книжки не лише в Києві, а й у інших регіонах України. Якщо урядові організації або місцеві установи, університети чи наукові інститути зацікавляться в презентації —  радо відгукнуся.

***

Готуючи публікацію до друку, ми міркували над питанням, чи інформувала тодішня японська преса свою громадськість про Голодомор 1932—1933 років у часі трагедії, чи було відомо про масштаби злочину сталінського режиму?

На цей запит погодився відповісти Андрій ЯЦЕНКО, кандидат філологічних наук, доцент, заступник декана факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка.

— Про Голодомор в Україні 1932—1933 років активно писала світова преса, публікації якої постійно передруковувала на своїх шпальтах львівська щоденна газета «Діло», яка стала об’єктом моєї кандидатської дисертації «Голодомор в Україні 1932—1933 років як проблема світової журналістики». Надзвичайно цікавим є той факт, що українську проблему 30-х років висвітлювала японська преса, зокрема часопис-десятиденник  Jinrui Aizen Shinbun («Часопис приятелів людства»), який виходив у Токіо накладом 1 млн 200 тис. примірників. Публікацію переклав письменник-японознавець С.Левинський. А газета «Діло» опублікувала цю статтю під назвою «Японці про голод на Україні. Цікавий голос японського часопису про голод на Україні» 9 червня 1934 року. Називаючи Україну «великою могилою», Jinrui Aizen Shinbun пише про страшну катастрофу. Адже історія ще не зафіксувала такого «великого нещастя». Демографічні втрати, на думку невідомого автора статті, становили 9 мільйонів осіб. Важко в XX столітті збагнути, що в центрі Європи «...панує людоїдство... серед культурних людей...». Jinrui Aizen Shinbun  звинувачує московський уряд, який злочинними діями перетворив раніше багатий край, «шпихлір збіжа», на країну смутку, жебрацтва, нужди, розпачу. Японський часопис прогнозує неминучу загибель українського народу. «Відносини є такі, що для збереження екзистенції люди примушені закрадатися на поля, щоби забезпечити собі трохи найконечнішого в ночі збіжжа». Це вважали великою провиною, за яку засуджували навіть на смерть. Факти, наведені в статті, свідчать про знання японцями радянського законодавства. Справді, йдеться про «драконівський» закон від 7 серпня 1932 року, який підписав Й.Сталін. Додамо, що в народі цей законодавчий акт назвали «Законом про колоски», або «Законом про п’ять колосків». Jinrui Aizen Shinbun подає також звернення греко-католицької церкви, політичних партій і всього українського загалу допомогти «культурній країні»: «У південній частині Польщі є край Галичина. Католицька Церква тієї країни звертається до всіх народів світу в справі катастрофи голоду в українській республіці». Крім цього, друкує власний заклик «Апель до всіх народів світу!», в якому звертається до «громадянства Європи й Америки», яке «мусить прокинутись зі своєї апатії», щоб «боронити українську республіку перед московським урядом», і застерігає: «Якщо цивілізований світ цього сьогодні не зробить, влада демона обернеться згодом проти нього». Ще раз переконуємося в тому, що інформацію про Голодомор приховати неможливо. Вона все одно стає відомою, попри будь-які перешкоди й відстані. Це засвідчили і журналісти Jinrui Aizen Shinbun, одного з провідних японських пресових органів, які об’єктивно висвітлювали українську проблему 1932 — 1933 років.

***

Не можемо оминути і роль редакції газети «День» у відновленні історичної справедливості, адже саме на її шпальтах чи не вперше в Україні було написано про Ґарета Джонса і Волтера Дюранті в статті американського історика, політолога та журналіста Джеймса Мейса «Повість про двох журналістів». Саме Джеймс Мейс у 1986—1987 рр. був автором звіту  Комісії Конгресу США з вивчення Голодомору 1932—1933 років, саме завдяки його дослідженням світ дізнався про «найгірший злочин ХХ ст».

***

У статті «Ваші мертві вибрали мене...» («День», 12. 02. 2003 р.) Джеймс Мейс зазначив: «... і всі новодоступні документи, і новітні дослідження не змінили основного портрета подій, який я дав у 1982 році на Міжнародній конференції про Голокост і геноцид. Я переконаний, щоб централізувати повну владу в руках Сталіна, потрібно було знищити другу радянську республіку, а отже, вигубити українське селянство, українську інтелігенцію, українську мову, українську історію в розумінні народу, знищити Україну як таку. Калькуляція була дуже простою і вкрай примітивною: нема народу, отже, нема окремої країни, а в результаті нема проблем. Така політика в класичному розумінні цього слова означає ГЕНОЦИД».

Тому завдяки фільму «Ціна правди» (Mr. Jones), ЗМІ, урядам світова громадськість має можливість довідатися правду про Голодомор 1932 — 1933 років в Україні, робити висновки, розуміючи, що метод фейкових новин зовсім не новітній засіб, а радше модифікована форма маніпуляції, що злочини сталінського режиму не мають терміну давності, що історичну справедливість таки буде відновлено і число держав, які офіційно визнають Голодомор геноцидом, буде рости (на нині це 18 країн). Сподіваємося, що Японія долучиться до цього історичного акту.