МЕНЮ

Бути «на високій ноті»

Олеся ШУТКЕВИЧ, «День», Вінниччина, фото надані авторкою
3 липня, 2020 - 09:47
«День» продовжує розповідати історії людей, для яких карантин став нагодою змінити себе й оточення на краще

Коли пандемія коронавірусу увірвалася в наше життя, ніхто не очікував, що карантин затягнеться на кілька місяців. Позбавлення звичних справ і розваг, обмеження у просторі та виборі занять суттєво пригнічували. Особливо некомфортно почувалися активні люди, які не звикли сидіти на місці. Та, зумівши прийняти ситуацію, вони відкрили у собі нові можливості і використали карантин як ресурс для втілення давніх задумів та спонтанних ідей. Деякі з них «вистрілили» і принесли зовсім неочікуваний результат. «День» пропонує другу добірку історій про те, як вільний час дозволив викристалізувати задуми, що принести корисний результат (першу див. у матеріалі «Коли світ стояв на паузі...») .

ЯК ПОДОРОЖ ВИХІДНОГО ДНЯ СТАЛА ІНТЕРНЕТ-ІНТЕРАКТИВОМ

Добре знудьгувавшись під час перших тижнів карантину, хореограф і волонтерка Діана ПОДОЛЯНЧУК та священик і музикант Назарій ДАВИДОВСЬКИЙ вирішили подарувати вінничанам унікальну можливість — дізнаватися цікаві факти про Вінниччину, не виходячи із дому. Для цього вони озброїлися камерою, сіли в автомобіль і почали подорожувати та знімати тревел-блоги. Так народився проєкт «Подорож вихідного дня», який став досить популярним серед користувачів соціальних мереж. Діана і Назар вже побували у Шаргороді, Брацлаві, Немирові, Тульчині, Полонному, а у день літнього сонцестояння — Буші. Показали чимало цікавих споруд і розповіли захопливі історії, про які мало хто знає. До кожної нової поїздки новоспечені тревел-блогери ретельно готуються: складають маршрути, шукають інформацію про об’єкти, пишуть тексти, встановлюють таймінг подорожі, а по приїзду працюють із відео, відбираючи цікаві та невимушені моменти.

«Головне завдання — поєднати туристичні маршрути з маловідомими місцями. Під час подорожі намагаємося показати усі аспекти культурного життя тієї чи іншої місцевості, зокрема сакральну архітектуру, історичну спадщину й сучасні інсталяції, — відзначає Назарій. — За останні кілька років у процесі професійної діяльності я об’їздив майже всю Вінницьку область. Кожен раз, коли мені доводилось знайомитися з місцинами та людьми, у мене виникало бажання розповісти про це більшій аудиторії. Виявилося, що подібне бажання мала й Діана. Кожен з нас має власний досвід участі в телепроєктах. Це й спонукало спробувати зробити спільний відеоблог».

Діана додає, що спершу вони зроблять відео з тих місцях, де вже самі були і про які знають, що розповісти. Але в майбутньому географія проєкту найімовірніше розшириться і вони намагатимуться показати ті локації, про які мало хто знає, але вони цілком достойні того, щоб бути представленими на широкий загал.

«Багато людей цього року робитимуть ставку на внутрішній туризм. На жаль, більшість обиратиме розкручені місця, — розповідає Діана. — А ми хочемо показати, що Вінниччина має чимало цікавих локацій, які варто побачити хоча б раз у житті. Для зручності навіть вигадали таку штуку, що подорож в обидва кінці має тривати не більше одного дня. Тобто можна зупинитися у Вінниці, а за кілька днів влаштувати собі мандрівки в різні куточки області. Гаму емоцій гарантуємо, бо, як показує кількість лайків та репості внаших відео, Вінниччина може і має чим здивувати».

ЯК ЗЕНАРТ ДОПОМІГ СТВОРИТИ «КОСМІЧНІ ГРИБИ»

Коли розпочався карантин, журналістські проєкти Світлани АРЛАМОВОЇ-КИРЮШИНОЇ були поставлені на паузу. Вона розуміла, що через хатні справи та заняття з сином швидко «скисне». Випадково натрапила у Facebook на допис сертифікованої інструкторки з нейрографіки Марини Гутник із Миколаєва. Потім передивилася величезну кількість відеоуроків у Yuotube по зенарту — це малюнки у медитативному стилі. І вирішила й собі поекспериментувати. Перші чорно-білі роботи виклала на своїй сторінці у Facebook, просто щоб розбавити «коронавірусний інформаційний потік» позитивом, в результаті отримала чимало схвальних відгуків від друзів та колег. Така реакція надихнула Світлану і вона почала малювати активніше, взялася за складніші роботи. Так з’явилася серія «крейзі-грибів», малюнки з якими замовляли знайомі. А зовсім нещодавно її «космічні гриби» з’явилися на ексклюзивних дизайнерських екосумках.

«КОСМІЧНІ ГРИБИ» СВІТЛАНИ АРЛАМОВОЇ-КИРЮШИНОЇ УЖЕ З’ЯВИЛИСЯ НА ЕКСКЛЮЗИВНИХ ДИЗАЙНЕРСЬКИХ ЕКОСУМКАХ

«Першу роботу із зображенням дівчини в етнічному образі викупила моя знайома, потім я намалювала для неї ще дві сюжетних картини. Вийшов триптих і, власне, з нього все почалося, — розповідає Світлана. — Потім я почала малювати своїх друзів в образах кумедних грибів: музиканта, ведучу концертів, бізнес-леді за кермом, гриба-лікаря, гриба-айтішника. Усі почали цікавитися, «а яким грибом ти б мене зобразила?». «Грибна» серія отримала неймовірний фідбек. Якось мені написала Марина Гутник, запропонувавши намалювати мої гриби на клапані свого авторського наплічника. Вона вже давно виготовляє екосумки і наплічники із джинсу, розвиває свій екобренд, займається апсайклінгом. Це мене зацікавило, адже турбота про довкілля — це важливо! Потім домовилися створити експериментальний рюкзачок із моїми грибами, перший — для мене. А тепер працюємо над колекцією екосумок з моїми крейзі-грибами. Ось так народився наш творчий тандем. Що попереду? Не знаю. Я маю основну роботу — це журналістика, паралельно вивчаю маркетинг. Та щаслива, що мої роботи приносять радість. Тож із радістю продовжуватиму малювати. Це мене утримує на високій ноті».

ЯК ПРОГУЛЯНКА СПОНУКАЛА ВПОРЯДКУВАТИ ПРИБЕРЕЖНУ СМУГУ ПІВДЕННОГО БУГУ

На початку березня друзі запросили Івана (прізвище не вказуємо на прохання героя) прогулятися на «Скелю» — це оглядовий майданчик з краєвидом на Південний Буг, який розташований позаду обласної психоневрологічної лікарні ім. Ющенка. Тоді він був вражений і розчарований водночас. Здивували три моменти: неймовірна краса Південного Бугу, шалений трафік відвідувачів і жахлива кількість сміття на схилах, у кущах та березі. Шукати винних чи комунальні служби він не став. Дочекавшись нормальної погоди, організував кількох однодумців і разом вони почав прибирати. З 29 березня по 22 квітня здійснили 8 ековилазок з прибирання у різних частинах «Скелі». Винесли понад 350 кг сміття та впорядкували приблизно 1 гектар території. Протягом квітня екоактивісти контролювали прибрану ділянку, але сміття поверталося знову і знову. Щоб запобігти цьому, вони встановити сміттєвий контейнер. І тепер регулярно виносять сміття і продовжують доглядати за територією.

ІВАН РАЗОМ ІЗ ОДНОДУМЦЯМИ ПРИВЕЛИ ДО ЛАДУ «СКЕЛЮ» — ОГЛЯДОВИЙ МАЙДАНЧИК З КРАЄВИДОМ НА ПІВДЕННИЙ БУГ

«Я не один рік читав у мережі про критичну ситуацію із забрудненням лісу, річок, про одиничні приклади прибирання територій. Та певний час не міг зрозуміти, чому ці приклади були малоефективними... Після серії прибирань на березі Південного Бугу визначився: це несистемність дій волонтерів та еко, — розповідає Іван. — Упродовж квітня ми контролювали прибрану територію та дійшли висновку, що там де чисто, знову смітять. Майже не здивувалися. Тому, щоб запобігти цьому, встановили сміттєвий контейнер. Спершу це була велика картонна коробка об’ємом до 100 літрів. А потім завдяки фандрейзингу вдалося зібрати кошти на сміттєвий контейнер (120 літрів), ланцюг, замок. Тепер майже щодня звільняємо контейнер від сміття, вкладаємо новий пакет і виносимо сміття. Періодично робимо огляд доступних частин «Скелі», прибираємо за тими, хто залишає сміття там, де відпочивав. Вже майже 3 місяці дбаємо про цю «зону власної відповідальності».

Насправді причина засміченості цієї території як у безвідповідальних відвідувачах, так і у лікарні. На верхній частині схилу вздовж берега Південного Бугу не поодиноко зустрічаються стихійні звалища (це передусім пакування від ліків, документація, пластикові та скляні пляшки, гілки та стовбури дерев тощо). Вітер та дощ поступово зміщує це сміття вниз, до берега річки. Тому наразі ми працюємо над тим, щоб додати ці сміттєзвалища до карти https://ecomapa.gov.ua/».

ЯК ПІД ЧАС КАРАНТИНУ ВИГРАТИ ПЕРЕМОГУ У ЧОТИРЬОХ КОНКУРСАХ

Дванадцятирічна жмеринчанка Катерина ГЕРАСИМЧУК під час карантину спромоглася взяти участь і стати призеркою чотирьох конкурсів. Дівчинка здобула срібло на ІІІ Всеукраїнському дистанційному конкурсі «Злата Фест» за соло. У дуеті з не менш талановитим жмеринчанином Яковом Любою вони вибороли золото за майстерне виконання пісні «Давай». У квітні Катя здобула І місце на Міжнародному багатожанровому інтернет фестивалі-конкурсі «Samocvity-On Line», а у травні стала золотою призеркою Міжнародного дистанційного конкурсу-фестивалю «Зірки України». Вокалістка підкорила членів журі своєю чуттєвою грою на саксофоні та щирим виконанням пісні «My Way» Елвіса Преслі.

ДВАНАДЦЯТИРІЧНА ЖМЕРИНЧАНКА КАТЕРИНА ГЕРАСИМЧУК ПІД ЧАС КАРАНТИНУ СТАЛА ПРИЗЕРКОЮ ЧОТИРЬОХ КОНКУРСІВ

«Карантин не став на заваді творчості. Деякі конкурси ми шукали самостійно, але на більшість Катрусю запрошували, — розповідає мати дівчинки Ольга. — Увесь творчий процес на плечах мого батька Олександра. Він підбирає репертуар для Катрусі, знімає відео, викладає його на її канал у Youtube. Зараз там вже більше 40 пісень і відеокліпів... Під час карантину, оскільки музична школа не працювала, наш дідусь влаштовував репетиції для онучки. Він не має музичної освіти, але грає на усіх інструментах. З його подачі Катруся почала співати ще у чотири роки, а у п’ять — вже навчалася у музичній школі».

Окрім занять вокалом, Катруся вже шостий рік опановує мистецтво гри на фортепіано і другий рік — на саксофоні. Цьогорічний навчальний рік у музичній школі закінчила на «відмінно». А торік за свої досягнення дівчинка увійшла у топ-25 енциклопедії «Найвидатніші діти України». Позаторік брала уроки у вокальній академії Олександра Пономарьова, де удосконалювала свою співочу майстерність.

ЯК ВІЛЬНИЙ ЧАС ДОЗВОЛИВ ВЛАШТОВУВАТИ РОДИННІ КОНЦЕРТИ

Початок карантину для Людмила КАТЕРИНИЧ, яка 18 років відпрацювала прессекретарем Могилів-Подільського прикордонного загону, збігся із виходом на заслужений відпочинок. Перед тим вона придбала електронне фортепіано. Аби не сумувати — музикувала вечорами. За першою освітою вона викладач фортепіано з абсолютним слухом і неабиякими навичками у віршуванні — пише вірші та гуморески, є лауреатом кількох літературних премій та конкурсів.

ТЕПЕР, КОЛИ РОДИННА ЗБИРАЄТЬСЯ У КОЛО, НАЙМОЛОДШІ ЇЇ ЧЛЕНИ, ЗАРУЧИВШИСЬ ПІДТРИМКОЮ БАБУСІ, ВЛАШТОВУЮТЬ СІМЕЙНІ КОНЦЕРТИ

Щоб потішити онуків, вона вирішила спершу написати про них вірші, а потім поставила їх на музику. Так народилися «Пісня про Настю», «Пісня про Лізу», про родину — «Посвята батькам». Коли жорсткий карантин зняли, Людмила Семенівна почала вчити своїх дошколяриків написаних пісень, а внука — як правильно декламувати гуморески. Тепер, коли родинна збирається у коло, наймолодші її члени, заручившись підтримкою бабусі, влаштовують сімейні концерти.

ЛЮДМИЛА КАТЕРИНИЧ, ЩОБ ПОТІШИТИ ОНУКІВ, ВИРІШИЛА СПЕРШУ НАПИСАТИ ПРО НИХ ВІРШІ, А ПОТІМ ПОСТАВИЛА ЇХ НА МУЗИКУ

«У нашому роду всі творчі. Моя бабуся Софія Федорівна співала у хорі Миколи Леонтовича, коли навчалася у Тульчинському єпархіальному училищі. За її словами, він був настільки скромним, що лише після його вбивства вони дізналася, що «Щедрик», «Краля», «Козака несуть» — це все його твори... Пречудовим музикантом був і мій батько. Він грав у військовому оркестрі, а називали його «ходяча рима». Я і мої дві сестри маємо музичну освіту. І очевидно, що хист до музики мають мої онучки — Настя та Ліза. Вони співають, інтонують, мають відчуття ритму.

Зараз я маю більше вільного часу, ніж раніше. Тому мало не щодня влаштовуємо репетиції. Коли довго не співаємо, Настя каже: «YAMAHA вже на нас ображається!». Друга онучка Ліза мешкає у Херсоні. Але зараз обидві у мене, і внучок Тимофій. Він вміло декламує гуморески. Для мене, як для бабусі, наслідки карантину дуже позитивні, бо я знайшла час для своїх найдорожчих. Мрію долучити до творчості і дітей, бо музика дарує неймовірну гармонію і надихає на нові добрі справи».