МЕНЮ

Британська видавнича справа «зсередини»

Марія ЧАДЮК, «День»
19 березня, 2020 - 15:23
Про підсумки одного з етапів міжнародної програми обміну для видавців

Нова Міжнародна програма обміну для видавців від Британської Ради дає змогу зрозуміти, як працює видавнича сфера Великобританії «зсередини». Цього року учасниками від України стали мистецтвознавиця, співзасновниця видавництва «IST Publishing» Катерина Носко та Микола Ковальчук, провідний дизайнер видавництва «ArtHuss». Після ознайомчої поїздки, що відбулася у першій половині лютого, вони поділилися своїми враженнями на зустрічі «Видавнича справа у Сполученому Королівстві», організованій видавництвом «ArtHuss» і Центральною бібліотекою для дітей міста Києва імені Тараса Шевченка, де й відбулася подія. Тож чого можна навчитися у британської видавничої сфери? 

ФІЛІГРАННО ПРОДУМАНІ ПРОЦЕСИ ПІДГОТОВКИ КНИГ І ГЛИБОКА АНАЛІТИКА

Насамперед, як наголосив Микола Ковальчук, видавнича справа у Великобританії справді є бізнесом. І процеси підготовки книг філігранно продумані. Наприклад, обкладинки до книг готові за 14 місяців до публікації (і це ще в середньому, зазвичай — за два роки), що дає змогу заздалегідь починати маркетингову кампанію, роботу з аудиторією, підписниками. Багато процесів виконують аутсорсери (наприклад, верстати книжку можуть в Індії). 

Як відмітила Катерина Носко, у Британії видавці часто готують книжки «під премії». Ще одним доволі популярним форматом є передзамовлення (особливо цінним він є для невеликих видавництв). Як зауважила Катерина Носко, цей формат не дуже популярний в Україні. Утім, може бути реалізований, що переконливо доводить досвід книг з «Бібліотеки газети «День».

Ключовим аспектом для британського видавничого бізнесу, за словами Миколи Ковальчука, є глибока й дуже скрупульозна аналітика. Існує багато компаній, які збирають дані, хто, де, скільки купує, з чим саме, що шукають на Amazon в певних регіонах. І це, як розповів Микола Ковальчук, застосовують для різних завдань. Наприклад, така аналітика дає змогу віднаходити «ніші» — теми, які ще не були розкриті в певному регіоні. Тоді видавництва шукають авторів і поспішають видати книгу, щоб бути першими, хто цю нішу заповнить.

Використовують ці дані й для приблизної оцінки доходів, які принесе книжка. Микола Ковальчук зазначив, що коли випусковий редактор пітчить (коротко представляє) керівництву свого видавництва певну книгу, то один з критеріїв, який береться до уваги — прогнозована кількість примірників, які вони продадуть, і, відповідно, отриманий прибуток (це розраховують на основі аналітики даних й алгоритмів, які здійснюють прогнози). 

Пітчити, до речі, можуть не тільки видавці, а й перекладачі, які мають у Великобританії великий вплив як експерти з локальних літератур. Видавці конкурують, намагаючись налагодити з ними співпрацю. Водночас перекладна література не є фокусом уваги британських видавців, на відміну від українських. У Сполученому Королівстві, як розповів Микола Ковальчук, це більше «прибудова до великої будівлі власної літератури, власного інституту авторства, роботи з авторами». 

«НАГОЛОС НА КУРАТОРСТВІ Й СКРУПУЛЬОЗНОМУ ВІДБОРІ»

У Великобританії дуже розвиненою є мережа дистрибуції. А це, відповідно, потребує успішних інструментів комунікації між тими, хто готує книги, й тими, хто розповсюджує видання. Про один зі способів організації цього діалогу — sales-conference — розповіла Катерина Носко. Формат події такий: кожен видавець робить презентацію своєї видавничої програми, і дистриб’ютори одразу відзначають у себе в каталозі книжку, яку хотіли б придбати. За словами Катерини Носко, це добрий формат для впровадження в Україні, який міг би покращити комунікацію у видавничій сфері та дистрибуцію видань. 

Та нині перед традиційною системою розповсюдження книжок постали серйозні виклики. За словами Миколи Ковальчука, часто можна почути скарги від власників книгарень, що Amazon стає дедалі популярнішим. Люди приходять у книгарню, дивляться видання, яке їм сподобалося, і купують його онлайн. Проте все-таки вдалося знайти спосіб, як протидіяти цьому. Книгарні «зосереджуються на тому, що Amazon — це великий базар, а вони, навпаки, роблять наголос на кураторстві й скрупульозному відборі. В океані британських книжок це стає конкурентною перевагою», — пояснює Микола Ковальчук. У такий спосіб вони запевнюють читача, що в їхніх книгарнях зібрані найбільш якісні й варті прочитання книги. 

«БЕЗЛІЧ ЛЮДЕЙ, ЯКІ КУПУЮТЬ КНИЖКИ РЮКЗАКАМИ»

Звичайно, умови для роботи британських видавництв відрізняються від українських. Символом цього є книгарня Foyles, яка колись була занесена до Книги рекордів Гіннеса як найбільша книгарня. Такими були враження Миколи Ковальчука про неї: «Туди заходить безліч людей, які купують книжки рюкзаками. Це як у нас на Book Forum і «Книжковому Арсеналі», але так щодня». За статистикою щодо 2018 року, кількість придбаних книжок сягнула 191 млн., це створює передумови для перетворення видавничої справи на бізнес. 

Водночас, як наголосили учасники програми, така бізнесоцентричність має і свої недоліки. Зокрема, Микола Ковальчук зауважив, що прагнення зробити книгу подешевше може зіграти злий жарт з видавцями, адже результат буде не зовсім якісним. А Катерина Носко помітила, що у Великобританії значно рідше, ніж у нас, трапляється «коло друзів» — коли, наприклад, видавництво може допомогти арт-кураторам в організації виставки; там взаємини є тільки діловими. 

Проте український досвід й українська література у Великобританії є маловідомими. Переважно британці чули тільки про Андрія Куркова. Богдана НЕБОРАК, начальниця відділу перекладної літератури Українського інституту книги, розповіла про стратегії, як інші країни намагалися потрапити на світовий ринок, зокрема знайшли свої «нішеві» теми, які стали їхньою прикметною рисою. А Норвегія, наприклад, доклала чимало зусиль, щоб її твори були перекладені німецькою (і згодом представлені на Франкфуртському книжковому ярмарку). Відкритим питанням лишається те, як Україна зможе організувати власну промоційну політику. Сподіваємося, що програма перекладів від Українського інституту книги в цьому допоможе. 

***

Ознайомча поїздка до Великої Британії — тільки один з етапів програми. Як пояснила Дар’я СТОКОЗ, менеджерка мистецьких програм Британської Ради в Україні, були також онлайн-зустрічі, а жовтень 2020 року — початок грантових активностей, підтриманих Фондом розвитку. Тобто учасники зможуть взяти участь у конкурсі на отримання грантів розміром до 3000 фунтів кожен (щоб відвідати професійні ярмарки, поїхати на практику (стажування) чи професійний тренінг або для реалізації міжнародних проєктів співпраці).