МЕНЮ

«Блакитна інфраструктура»

Марія ЧАДЮК, «День»
7 листопада, 2019 - 16:12
Як перетворити виклик на ресурс — ішлося на фестивалі «Урбанина. Вода в місті»

Збільшення кількості жителів міст (за прогнозами ООН, до 2050 року вони становитимуть 68% населення), кліматичні зміни — лише частина викликів, які постають перед містянами. Вплив цих чинників відчувається й нині — затори, смог, масштабне затоплення вулиць улітку внаслідок нетипово значних опадів... Усе це робить питання переосмислення і трансформації наших міст не абстрактними роздумами, а нагальною потребою.

У всьому світі все більше говорять про концепцію екоміста, тобто проектів, що враховують вплив на довкілля, щоб мінімізувати споживання ресурсів, забруднення повітря й води. Це завдання зафіксовано і в п.11 «Цілей сталого розвитку ООН». Ясна річ, шлях до екоміста — комплексне завдання, яке охоплює багато аспектів. Один із них і став предметом обговорення на фестивалі міських проєктів «Урбанина. Вода в місті».

ПОТЕНЦІАЛ ПОДІЛЬСЬКОЇ НАБЕРЕЖНОЇ

«Вода в місті — неоціненний ресурс», — стверджує Юрій ГРАНОВСЬКИЙ, дослідник та співзасновник громадської організації «Агенти змін». Мається на увазі рекреація і спорт, нові практики, різноманітність у публічному просторі, міський транспорт, комфортний мікроклімат, біорізноманіття... Місцем у Києві, що має великий потенціал для втілення цих переваг, є набережна Дніпра. Але наскільки вдало його використовують? Це й вирішила перевірити громадська організація.

Подільську набережну було проаналізовано за кількома ключовими характеристиками: чи вона є доступною, активною і чистою. «Набережно-Хрещатицьке шосе відрізає набережну від основної частини Подолу, через що потрапити до неї досить складно. Щоб дістатися набережної, доводиться спускатися в неосвітлені та незручні підземні пішохідні переходи. Після Нижнього Валу з вулиць Почайнинської та Оленівської є наземні переходи, але територія набережної відокремлена парканом, який ніяк не оминути. З реконструйованої Поштової площі на набережну спускаються довгі незручні сходи, якими складно, а іноді й неможливо користуватися маломобільним людям», — зазначають у дослідженні щодо доступності. Зокрема, було підраховано, що 21% довжини нижнього ярусу набережної закрито парканами, а 27% цього ярусу то відкриті, то закриті для проходу. Тому ключовим завданням у цій сфері є забезпечення зручнішого доступу та можливості вільно пройти увесь маршрут. 

Якщо говорити про активності, то їх теж невелика кількість: можна посидіти в кафе, прогулятися, порибалити або покататися на велосипеді чи скейті (що популярно на Поштовій площі). Загалом, за підрахунками «Агентів змін», 70% відвідувачів набережної проводять час саме на Поштовій площі. 

Питання чистоти — окрема велика тема, яка для свого вирішення потребує значних змін, що зачіпають кілька сфер. Починаючи від впливу ГЕС на екосистему річки (зменшилася швидкість її течії, у Київській гавані температура на 4 — 6оС вища, ніж на інших територіях, що посилює процес «цвітіння») і до колекторів міської дощової каналізації (дощова вода разом із бензином, піском та сміттям потрапляє просто у Дніпро, не очищуючись).

Усі ці дослідження були систематизовані у звіті з просторових досліджень Подільської набережної (який уже є у вільному доступі й доступний до обговорення), а скоро має з’явитися і звіт із соціологічних досліджень на цю тему. За словами Юрія Грановського, їхньою метою було просунути дані й актуалізувати проблему. Також на фестивалі було представлено проєкт можливої зміни Подільської набережної, до обговорення якого «Агенти змін» теж закликають долучитися.

ЯК ПОЄДНАТИ АРХІТЕКТУРУ Й ЛАНДШАФТ

Як успішний приклад зміни набережної, на фестивалі був представлений Harbour Baths — проєкт купалень на набережній Копенгагена. «Гавань, яка раніше використовувалася в промислових цілях, перетворилася із забрудненої території на чисте середовище, забезпечуючи місце для плавання, риболовлі та дозвілля», — так оцінює проєкт провідний скандинавський центр регіонального розвитку й планування Nordregio. Було створено новий публічний простір, де люди можуть не тільки плавати, а й просто гарно проводити час. Незвичний дизайн, різноманітність активностей: не дивно, що нині це місце — один із символів Копенгагена.

ЯК УСПІШНИЙ ПРИКЛАД ЗМІНИ НАБЕРЕЖНОЇ, НА ФЕСТИВАЛІ БУВ ПРЕДСТАВЛЕНИЙ HARBOUR BATHS – ПРОЄКТ КУПАЛЕНЬ НА НАБЕРЕЖНІЙ КОПЕНГАГЕНА. «ГАВАНЬ, ЯКА РАНІШЕ ВИКОРИСТОВУВАЛАСЯ В ПРОМИСЛОВИХ ЦІЛЯХ, СУТТЄВО ЗМІНИЛАСЯ / ФОТО З САЙТА WIKIPEDIA.ORG

Втім, важливою є роль не лише архітекторів. Купання стало можливим завдяки тому, що збільшився рівень чистоти води. Протягом останніх 20 років, як зазначає Nordregio, Копенгаген інвестував у очисні споруди та каналізаційні системи, що привело до неабиякого покращення якості води. Водночас і досі, у випадку сильних грозових дощів, стічна вода може потрапити в гавань, і купальні на деякий час доводиться закривати.

На «Урбанину» приїхав Гуіллауме ГАНДОІН, архітектор датського бюро JDS architects, яке й спроєктувало Harbour Baths. Окрім роботи над цим завданням, він поділився й принципами, яких вони намагаються дотримуватися. Характерною рисою JDS architects є намагання поєднати архітектуру й ландшафт. У їхніх проєктах, наприклад, дахи будівель мають зелені насадження, і по них можна ходити, або будинок може набувати хвилястої форми річки. І не тільки. Наприклад, Kalvebod Wave — ще один проєкт трансформації набережної Копенгагена з бізнес-центру на публічний простір — завдяки хвилястим та згинальним поверхням наближає місто до води. Набережна має кілька рівнів і сповнена активностей: від плавання до можливості взяти на прокат каяк.

ВУЛИЦІ ЯК ЕКОСИСТЕМИ

Окремим питанням на фестивалі міських проєктів стало — що робити з дощовою водою. Оскільки більшість міста заасфальтована, а системи каналізації не справляються, воді просто ніде дітися. У цьому контексті важливим є питання «зеленої та блакитної інфраструктури», як наголосив Семен ПОЛОМАНИЙ, ландшафтний архітектор та засновник архітектурної студії Zemlia.

Ідея, яку багато обговорювали на фестивалі, полягає в тому, щоб діяти більш локально, тобто щоб вода вбиралася прямо на місці й очищувалася ще до того, як потрапить у Дніпро. На Заході stormwater management (менеджмент води, що спричинена значними опадами) набуває усе більшої популярності. Зокрема, Національна асоціація службовців міського транспорту — коаліція транспортних департаментів міст Північної Америки — підготувала Посібник з дизайну вулиць міста.

Підхід, який пропонує Національна асоціація службовців міського транспорту, полягає в оцінці вулиць як екосистем: «Історично вулиці сформували непроникний шар на зеленій площі, порушуючи гідрологічні цикли та вимагаючи дорогої інфраструктури для управління стоком вод, що з’являються на вулицях внаслідок злив.... Оскільки міста наштовхуються на збільшення частоти, тривалості та інтенсивності штормових подій... настав час вимагати більшого від наших вулиць».

У посібнику розглянуто типи вулиць і що може бути на них запроваджено, щоб значні опади якнайменше позначилися на житті містян. Окремо наведено конкретні кроки, що мали б допомогти у цьому, причому від звичних для нас зелених насаджень, які мали б утримувати воду, до використання частини дороги між смугами руху як місця для збирання і відведення води та інших специфічних пристосувань. Цей посібник уже перекладений «Агентами змін» і скоро з’явиться українською.

Відповідно, на необхідності такого ж альтернативного підходу, щоб дати лад дощовій воді, наголошують і самі «Агенти змін», зокрема в контексті свого проєкту реконструкції Валів: «Посеред Валів по руслу річки Глибочиці проходить один із найстаріших колекторів Подолу, в який збирається дощова вода з сусідніх кварталів і без жодної очистки зливається в Дніпро під Рибальським мостом. Згідно з чинним генпланом, у місці витоку Глибочиці планують збудувати очисну споруду, але зараз там лише провалля. Здавалося б: треба полагодити колектор, встановити очисну споруду — і все буде гаразд. Проте ми лише відкладемо проблему надалі, але не вирішимо її.

Дедалі більше міст у світі переходять на альтернативний варіант водовідведення та очистки дощових вод за допомогою дренажу води через зелені зони з правильним підбором рослин і ґрунтів. Щоб очистити дощову воду, яка зливається з кварталів навколо Валів до Глибочиці, ми розмістили дві очисні зелені зони: одну — вздовж тротуару біля Нижнього Валу, другу — між трамваєм та бульваром на Верхньому Валу. Дощова вода потраплятиме до колектора, поступово проходячи через ґрунти, і вже чистою надходитиме до Дніпра. Ми хочемо повернути Глибочицю назад на поверхню і дати містянам доступ до неї, відкривши колектор. Однак у жодному разі не демонтувати його, адже колектор, збудований 150 років тому, має історичну цінність».

(НЕ) ВІДКРИТИ РІЧКУ

Як зазначив Максим ГОЛОВКО, архітектор та співзасновник «Агентів змін», представлені ним проєкти реконструкцій Подільської набережної та Верхнього і Нижнього Валів у Києві — це ідеї для обговорення громадськості. «Агенти змін» очікують на зауваження, корективи, пропозиції, щоб суспільство включилося в розробку — що, власне, уже й здійснюється. Ще навіть до початку фестивалю ідею відкрити містянам Глибочиці обговорювали на «фейсбук»-сторінці громадської організації.

Подібні приклади у світовій практиці є — приміром, історія річки Чхонгечхон у Сеулі. Її так само свого часу забетонували й звели над нею автомагістраль на чотири смуги. Але згодом стало зрозуміло, що є речі пріоритетніші за транспортні шляхи, і було розпочато ревіталізацію річки. Зараз це один із найбільш успішно втілених проєктів. Водночас потрібно враховувати, що ця ідея зіштовхнулася зі значний опором — лякали транспортним хаосом внаслідок ліквідації автомагістралі, висловлювалися думки, що річка не зможе бути повноводною цілий рік (те саме кажуть і щодо Глибочиці). Та, зрештою, усе вдалося, і відновлення Чхонгечхон стало історією успіху. Щоправда, в ній є ще одна важлива деталь — кошти, необхідні для ревіталізації річки (у випадку з Чхонгечхон ця сума становить 281 млн доларів), а ще окремо — гроші, необхідні на утримання цього проєкту.

***

«Урбанина. Вода в місті» запропонувала багато новітніх ідей, вводячи Україну в курс важливих світових інновацій і тенденцій. Час покаже, що саме з них найкраще «розквітне» на нашому ґрунті.