МЕНЮ

Безпека без гарантій

Олена БЕРЕЖНЮК
12 вересня, 2019 - 16:21
Чому в Україні не працює система попередження антропогенних катастроф та як краще побудувати вертикаль контролю

За останні кілька років Україною прокотилася хвиля трагічних подій: пожежі на військових складах в Ічні, Балаклеї та Калинівці; пожежа в дитячому таборі «Вікторія» в Одесі; обвал шахти на Львівщині. Лише за останні кілька тижнів загорівся готель «Токіо Стар» в Одесі, впав дах музичної школи в Буську на Львівщині, завалився під’їзд у Дрогобичі. Усі ці трагедії пов’язує один фактор — тотальний брак контролю за дотриманням правил техніки безпеки. Виявляється, нині в Україні практично неможливо закрити підприємство чи громадський заклад, який не дотримується протипожежних чи санітарно-гігієнічних норм. А коли через це гинуть люди, винних годі знайти. Як саме мають працювати контролюючі механізми і чому вони у нас не налагоджені, «День» розпитав екс-радника міністра з надзвичайних ситуацій Костянтина ГРИНЧУКА.

КОНТРОЛЬ — НА ПАПЕРІ

— Пане Костянтине, що призвело до того, що нині ми маємо таку смугу катастроф?

— Варто розуміти, що це — проблема системи. Ще з 2011 року, коли Олександра Кужель очолювала комітет захисту прав споживачів, почали активно просувати тему про те, що потрібно дати відпочити бізнесу і припинити перевірки. Мовляв, пожежники — це корупціонери, податківці — теж корупціонери, і так далі. Але варто розуміти: якщо не прийде податківець, загрози життю і здоров’ю людей не буде. Від того, що не прийде пожежник, як показує практика, проблеми можуть бути, і дуже великі. Усе зло у нас в країні робиться під гарними вивісками боротьби з корупцією. Але мораторій на перевірки, за фактом, призвів до того, що в країні справді складна ситуація. Згідно зі статтею 3 Конституції України, найвищою цінністю держави є життя людини, але, на жаль, цією статтею ніхто не керується. Державі варто було б визначитися, що важливіше — людське життя чи «кроки назустріч бізнесу». На мою думку, будь-які закони, владні рішення варто розглядати насамперед не через експертизу прибутку та вигоди, а захисту людських життів. Лише потім — усе решта.

— Тобто контролюючі органи не виконують своїх функцій?

— Радше, їм не дають цього робити. Останнім часом усе законодавство України вибудовувалося таким чином, щоб влада мала відповідні контролюючі органи, але лише на папері. Я працював на державній службі до 2005 року. Тоді існувало Міністерство надзвичайних ситуацій. Від самого початку воно формувалося як досить потужне. Туди увійшли війська цивільного захисту, система цивільного захисту, пожежна інспекція, гірничорятувальні служби, державні водні, авіаційні, транспортні інспекції, охорона праці. Тобто цілий перелік структур, від яких залежить життя і здоров’я людей. Але за останні роки міністерство ліквідували і перепрофілювали у Державну службу з надзвичайних ситуацій. А всі інспекції фактично знищили, адже їх перевели в підпорядкування тим, кого вони мали перевіряти. Наведу приклад. У нас була санітарно-епідеміологічна станція — всім відома СЕС. Її перейменували в інспекцію з питань захисту прав споживачів та продуктів харчування і передали у підпорядкування Міністерству аграрної політики. Отже, відповідальним за інспекцію зробили міністра, який, теоретично, своїми рішеннями може сприяти порушенням у цій галузі. Це нівелює будь-який контроль.

— Ви досить скептичні до реформи ДСНС, чому?

— Сьогодні ДСНС — це орган, який займається ліквідацією надзвичайних ситуацій місцевого та об’єктового рівня. Наприклад, завалився будинок — це об’єктовий рівень. За масштабом жертв він вийшов на державний, але за масштабом ліквідації він об’єктовий. В ДСНС залишилися тільки пожежники і трохи реформованих військ цивільного захисту, які зараз називаються аварійно-рятувальними загонами. Вони призначені для ліквідації наслідків таких ситуацій. Та їх досить мало. Щоб ви розуміли, коли у нас відбувається якась насправді надзвичайна ситуація, ми стягуємо людей як мінімум з усіх сусідніх областей. Ми можемо зігнати техніку, встановити п’ять-шість палаток, щоб забезпечити людей на базовому рівні. Не більше. ДСНС не здатна вирішувати питання ліквідації наслідків державного рівня. У неї просто не вистачить ресурсів. Зараз ми живемо в особливий період. Припустимо, вибухнуть одночасно військові склади в Ічні, Балаклеї та Калинівці. На цьому — все, це паралізує службу. Пожежі гасити ми можемо, ми можемо розібрати будинок. При цьому ми взагалі не впливаємо на питання контролю і попередження. Відоме гасло МНС України: «Запобігти, врятувати, допомогти». Так-от, «запобігти» — у нас тепер нема, а це — надзвичайно важливо. Ми давно підрахували, що одна гривня, вкладена в питання попередження, зберігає мінімум 13—15 гривень ліквідації. Але зараз це нікого не цікавить.

Для того щоб був контроль, інспекції, від роботи яких залежить життя і здоров’я людей, мають перебувати в окремій структурі. Не хочете створювати Міністерство з надзвичайних ситуацій — не створюйте. Створіть генеральну інспекцію, яка буде безпосередньо підпорядкована прем’єр-міністру. Зробіть у ній профільні департаменти. Тоді, якщо завалився будинок, прем’єр знатиме, хто відповідальний. Не начальник жеку, а керівник державної інспекції

— У МНС, на вашу думку, механізми контролю були більш дієвими?

— Міністерство надзвичайних ситуацій — це орган, який має рятувати людей, а не приховувати порушення. У разі надзвичайної ситуації, наприклад руйнування будинку, саме міністр мав би відповідати за те, скільки людей загинуло, чому вони загинули, чому інспектори профільних служб вчасно не виявили проблеми. Мене дивує, що після пожежі в «Токіо Стар» в Одесі досі не можуть з’ясувати, скільки років існував готель. Власник пише, що вони працюють 14 років, хтось каже — що вісім, заступник мера взагалі стверджує, що там склад. І при цьому винних у трагедії годі встановити. Усі знали про те, що там працює об’єкт підприємницької діяльності, але ніхто не несе за нього відповідальність. Насправді є кілька десятків винних у такій трагедії, незалежно від того, яка буде причина. І не лише в цьому конкретному випадку.

БЕЗ ВИННИХ?

— Наприклад, після пожежі в готелі «Токіо Стар» хто мав би відповідати за загибель людей?

— Крім представників готелю, мають відповідати державні службовці, які перевіряли об’єкт. До введення в експлуатацію мав би бути змінений статус земельної ділянки; створений проект реконструкції трамвайного депо, приміщення якого передали готелю; проект мав отримати позитивну оцінку державної експертизи. На кожному кроці були люди, які ставили підпис, що все відповідно до ДБН, пожежних правил та чинного законодавства. І вони мають сьогодні йти до в’язниці. Після проекту державна архітектурна інспекція мала прийти на цей об’єкт і перевірити, як здійснювалася реконструкція. Якщо проект не відповідав заявленому — роботи мали зупинити. Коли кажуть, що за місяць до пожежі в готель не пустили пожежного інспектора і він не міг перевірити, — це дурниці. Припустимо навіть так, його не пустили сьогодні, але невже не пускали всі чотирнадцять чи вісім років, скільки готель функціонує? За цей час мінімум вісім разів мали б прийти пожежні інспектори. До того ж, ви маєте розуміти, що таке дешевий готель та який контингент відвідувачів там буває. Час від часу мали б виникати конфліктні ситуації. Думаю, мінімум раз на тиждень туди мав би приходити дільничний. Якщо він приходив, то перш за все мав би вимагати документи про те, на якій підставі функціонує цей заклад. Якщо за документами там склад, поліцейський мав би написати про це рапорт, відкрити кримінальне провадження. Чи є ці справи? Немає. Ті ж запитання до Державної архітектурно-будівельної інспекції, до охорони праці. Усі вони мали б приходити й фіксувати порушення, але цього не було. Уся система показала, що в нашій державі не було контролю взагалі.

— Виявити порушення — це лише частина роботи. Навесні 2018-го, після пожежі в ТРЦ у російському Кемерово, українськими торговельними центрами також прокотилася хвиля перевірок. Інспектори зафіксували ряд порушень, але жоден центр не закрився і недоліки не усунуті. Які механізми мають існувати, щоб порушення не лише виявляли, а й усували?

— Система контролю організована таким чином, що спонукати когось усунути порушення техніки безпеки практично неможливо. Це ж абсурд. Ось уявіть, що я чи ви п’яні їдете за кермом. Якби нас зупинив поліцейський, він висадив би всіх з авто і забрав його на штрафмайданчик. Мені б не дали можливості їхати далі в нетверезому стані. А, наприклад, у пожежній інспекції інший принцип. Якщо інспектор приходить на об’єкт і бачить, що в будь-який момент може статися пожежа, він складає протокол, на цей протокол пише припис, потім з цим приписом іде до свого керівництва. Керівництво дає розпорядження підготувати документи для суду, вони подають до суду, і суд розглядає можливість припинення експлуатації цього об’єкта. Розумієте, між приходом інспектора на об’єкт та рішенням про припинення його експлуатації може минути мінімум кілька місяців. За цей час може статися все, що завгодно. Від цього може залежати життя тисяч людей.

— А як мали б функціонувати ці інспекції, щоб контроль таки існував?

— Для того щоб був контроль, інспекції, від роботи яких залежить життя і здоров’я людей, мають перебувати в окремій структурі. Не хочете створювати Міністерство з надзвичайних ситуацій — не створюйте. Створіть генеральну інспекцію, яка буде безпосередньо підпорядкована прем’єр-міністру. Зробіть у ній профільні департаменти. Тоді, якщо завалився будинок, прем’єр знатиме, хто відповідальний. Не начальник жеку, а керівник державної інспекції.

— Залишається відкритим питання хабарів, заради яких систему контролю фактично паралізували. Якщо все ж повернуться масові перевірки, який контроль за роботою інспектора має бути, щоб мінімізувати такі ризики?

— Сьогодні нам потрібні державний орган контролю та відповідне законодавство, яке не лише б давало повноваження державним інспекціям, а й змусило б інспектора приймати об’єктивні рішення. Щоб інспектор не брав хабарів, варто організувати процес таким чином. Якщо інспектор приходить на об’єкт і бачить, що є проблеми, він викликає своє керівництво, понятих, запрошує людину з ДАБІ. Комісія на місці фіксує все на відео і дає, наприклад, годину часу, щоб звільнити приміщення. Тоді не інспектор біг би до суду, а господар закладу, щоб довести, що у нього все гаразд. Якщо ж господар доводить, що немає порушення, а інспектор зловживає становищем, тоді вже інспектор має зняти погони, сплатити компенсацію втрат, а якщо не може — до в’язниці. Тоді буде і боротьба з корупцією, і боротьба за людські життя.