Архітектура громади

Дванадцятий міжнародний архітектурний фестиваль був присвячений дослідженню громади як соціального і просторового феномену в українському та світовому контексті. Лекції, презентації, воркшопи й дискусії були сфокусовані на ролі архітектури у формуванні та функціонуванні різноманітних людських спільнот. Українські та іноземні лектори розповідали як про тенденції й теоретичні засади в сучасній архітектурі, так і про конкретні проекти, розроблені чи реалізовані в Україні чи за кордоном.

«ОБГОВОРЕННЯ МАЙБУТНЬОГО — ЧИ НЕ ЄДИНИЙ ШАНС ЗАЛУЧИТИ ЛЮДЕЙ ДО ЙОГО ТВОРЕННЯ»

Одним із ключових спікерів був нідерландський архітектор Рейнір де ГРААФ, чию книжку «Чотири стіни та дах» команда CANactions видала до фестивалю, зокрема завдяки внескам доброчинців на Спільнокошті. Назва книжки — це відсилка до незмінної основи будівлі, яка переживала стилі, війни та революції. Стіни і дах залишаються, але форми все ж змінюються в дуже точній відповідності до суспільних тенденцій. Такі швидкі зміни спонукають архітекторів створювати більш гнучкі та варіативні формати для будівель, які легко можна було б перенести чи розібрати.

У своїй лекції архітектор також зауважив, що цінність нерухомості як капіталу вкрай висока, часто штучно завищена. Але на відміну від тих, хто заробляє на перепродажу такого майна, архітектори, які його проектують, своєю працею заробляють дуже небагато.

Одна із фестивальних дискусій якраз була присвячена успіхові архітектора та балансу між особистими й громадськими цінностями. Засновник фестивалю та архітектурного бюро ZOTOV&CO Віктор ЗОТОВ зауважив, що багато архітекторів наразі обслуговують олігархічні інтереси замість того, щоб своєю роботою формувати певні цінності для громадян. Тому на перший план виходять моральні аспекти роботи: що проектувати, з ким співпрацювати і найголовніше — яких правил дотримуватися. Слово «правила» не обов’язково означає жорстке забюрократизоване регулювання. Звісно, зараз удосконалюються державні будівельні норми, але не можна сказати, що влада повністю контролює ринок. Отже, архітектурній спільноті також варто було б виробити власні цінності.

«Я би не покладався на індивідуальні цінності у кожного архітектора, оскільки так збільшується ймовірність помилок. Потрібно мати колективну моральність, створювати асоціації та професійні союзи й спільно формулювати дозволи і заборони, — вважає архітектор з Барселони Давід Браво БОРДАС. — Основний конфлікт проходить не між приватною та громадською власністю, а між тими, хто хоче і може змінювати місто на краще, і між тими, хто їх не пускає, зловживаючи владою. Архітектори та активісти не вірять політикам, не завжди розуміють, що кожна трансформація міста має ще й політичний вимір. Політики, у свою чергу, віддають архітектуру та міське планування на відкуп спекулянтам і багатіям. Проте їм слід було би спільно використовувати архітектуру як інструмент демократизації міста й розв’язання глобальних проблем».

Невичерпним джерелом досвіду, необхідного для творення цінностей, може стати робота в міждисциплінарних командах і занурення в інші галузі. Про це говорили керівники освітніх урбаністичних програм під час дискусії «Підготуйся до глобальних викликів міста». Залучення людей із різних сфер допомагає побачити проблему з різних кутів і знайти для неї унікальні рішення. Головна умова — бути відкритим до взаємодії.

 Майк ЕММЕРІК із Independent School for the City (Нідерланди) наголошує: університетська освіта заганяє майбутніх архітекторів у теоретичні рамки. Він натомість стимулює студентів виходити у місто, досліджувати, як архітектура працює в реальному світі, і залучати до перетворень зацікавлені сторони. Маріам НІМЕЙЄР із CANactions School переконана, що студенти мусять уже відчувати відповідальність за майбутні перетворення. Це допоможе їм одразу розумно розраховувати свої сили і приймати рішення. Її колега по школі Урс ТОМАНН додає: «Якщо хочете щось змінити, то поводьтеся як садівник. Люди, з якими ви працюєте, мають відчувати турботу і бачити можливості для росту».

Глобальними викликами, які проявляються й в Україні, експерти назвали взаємини жителів і влади, доступ людей до ресурсів та соціальних послуг, вплив ландшафту на розвиток населеного пункту, автоматично (і хаотично) сформовані відкриті зони та нове життя для колись закритих просторів, і насамкінець — адаптацію глобальних тенденцій до локальних викликів.

«У нашому маніфесті записано: без залучення громади нічого не вийде, — каже Клаус ОВЕРМАЙЄР із бюро Urban Catalyst. — Світ змінюється душе швидко, люди бояться втратити те, що вони мають, а популісти роблять на цьому свої кар’єри. Обговорення майбутнього — чи не єдиний шанс залучити людей до його творення. Домовлятися про спільне бачення потрібно на будь-якому масштабі».

«Ми часто забуваємо про села, а в них, як і в містах, також відчуваються глобальні виклики, — додає Урс Томанн. — Важливо, щоб жителі маленьких населених пунктів теж мали свій голос, відчували свою значущість, знали, як бути ефективними».

30 КОМАНД І 7 УРОКІВ

Одна із фестивальних виставок якраз і була присвячена результатам освітньо-практичної програми «Інтегровано-просторове планування для об’єднаних територіальних громад». Тридцять команд із різних регіонів України спільно з молодими урбаністами напрацьовували сценарії розвитку поселень і територій ОТГ. Після воркшопів і знайомства з іноземним досвідом команди допрацьовують концепції просторового розвитку, в якому зафіксують і стратегічні пріоритети, і варіанти використання земель, і плани розбудови інфраструктури, і перспективи для інвестицій. Фінальна презентація запланована на осінь. Велика мапа України, на якій кожна громада позначила свої особливості та потенційні точки росту, обіцяє: візії майбутнього будуть надихаючими. До речі, серед учасників програми є і Барська ОТГ, якій команда «Дня» минулого року присвятила випуск «Маршруту №1».

Поруч із цією виставкою організатори розмістили «7 уроків European Prize for Urban Public Space». Ідеться про лауреатів премії, заснованої 18 років тому Центром сучасної культури Барселони (CCCB) спільно з п’ятьма іншими європейськими інституціями. 28 проектів із різних міст Європи, в тому числі й Києва, наочно демонструють, що місто може бути більш інклюзивним та дружнім, а трансформації в ньому — осмисленими. Їх розподілили на сім груп-«уроків». Це пам’ять (боротьба з негативом, переосмислення минулого), демократія (об’єднуватися і разом боротися за зручний для себе простір), боротьба з обмеженнями та мобільність (доступність міста для всіх жителів, використання всіх можливих видів транспорту), поєднання і змішування функцій та форматів публічних просторів, набережні (вільний доступ до води, комфортні публічні простори на узбережжі).

Про трансформацію набережної Дніпра на Подолі йшлося на презентації «Агентів змін». Рік тому вони представили проект «Коло Подолу» — пішохідного маршруту, який повертав би киянам доступ до пагорбів та води. Проект змін на набережній є логічним продовженням цього задуму. Архітектор Максим ГОЛОВКО каже, що хороша набережна найперше має бути доступною, активною й чистою. Для виконання першого пункту потрібно створити якнайбільше зручних переходів до набережної з різних місць Подолу, а також розробити і втілити веломаршрути. Активність набережної можна посилити, створивши конкретні «магніти» на перетині з популярними напрямками руху (Іллінська вулиця, Вали, Поштова площа та ін.). Можна розподілити її на тематичні зони і таргетувати активності на людей, які живуть, працюють чи навчаються неподалік.

Чистоту набережної можна було б забезпечити, переставши зливати неочищені стічні води в Дніпро. За планами незабаром у районі Валів мала би з’явитися очисна споруда, але жодних змін не відбувається. Альтернативним методом може стати очистка через ґрунти або виведення річки Глибочиці на поверхню із колектора. Щоб створити острівці природи на противагу бетонному берегу, можна пустити на воду понтони із зеленню.

Віктор Зотов представив на фестивалі проект ІТ-парку в районі затоки Собаче Гирло на півночі Києва. У будівлі з невеликою висотністю і напівпрозорими стінами мають бути розміщені офіси, академія, житло та інша необхідна інфраструктура. При цьому «горизонтальний хмарочос» має бути максимально інтегрованим у природне середовище — природне світло всередині, городи на даху, автомобілі, парковки та інженерні комунікації під землею, жодних штучних газонів чи клумб.

Подібні принципи (відкрита сучасна маловисотна архітектура з повагою до сусідніх будівель і загального контексту) декларує у своїх проектах і компанія SAGA Development. Ідеться про концепцію «Нового Подолу» на місці Київського річкового порту (де, до речі, відбувався фестиваль CANactions) і ревіталізацію численних промислових територій цього району (і через житлову будову зокрема), а також про забудову території Китаєва. І якщо в першому випадку обговорень конкретних проектів поки не відбувалося, то навколо другого вже розгорілися суперечки.

Боротьба за недоторканність чудової природи й пам’яток Китаєва точиться дуже давно. Зміна цільового призначення землі та проекти щільної висотної забудови не додавали мешканцям оптимізму й довіри до нової ініціативи та обіцянок впровадити передовий європейський досвід і створити добробут на цій території. У концепції багато йдеться про громадські простори, велосипедний рух і збільшення громадського транспорту, але загальнокиївський контекст змушує сумніватися в таких планах. Дискусії тривають, девелопер запевняє, що будівництво не почнеться, доки не будуть розв’язані всі питання з місцевими мешканцями, захисниками природи та іншими зацікавленими сторонами. Встановлення діалогу з громадою — це вже плюс, але важливо, щоб він був продуктивним. Для цього власні цінності та розуміння того, як функціонує місто і як реалізувати своє право на нього, слід мати не лише архітекторам, як наголошували спікери фестивалю, а й хоча б більшості жителів.