Надто тривала пауза...

Чому заповіт Розалії Винниченко щодо архіву чоловіка досі не виконано

28 липня (за новим стилем) виповнилося 140 років з Дня народження Володимира Винниченка. І хоч оцінки його як політика вельми неоднозначні, та письменницька діяльність і за життя, і по смерті отримала велике визнання та популярність. Високо оцінена спадщина і Винниченка-художника. Але більшість доробку митця нині перебуває у США, про що напередодні нагадала у своєму дописі в соцмережі Тамара СКРИПКА, хранителька фондів Музею-архіву імені Дмитра Антоновича УВАН у США. «Українська Вільна Академія Наук у США єдина з еміґраційних наукових інституцій поставила проблему збереження та наукового вивчення літературно-мистецької спадщини визначного політичного діяча, письменника і художника Володимира Винниченка на порядок денний одразу після його смерти (1951 р.)... — написала пані Тамара, — З цією метою на засіданні Управи УВАН, яке відбулося 22 липня 1951 р., було прийнято рішення про утворення Постійної Комісії для вивчення й публікації спадщини В. Винниченка. Напередодні, у травні того ж року, Григорій Костюк, який жив тоді у Мюнхені, відвідав «Закуток», садибу В. і Р. Винниченків у Мужені (Франція). Завдяки цим відвідинам між Р. Винниченком і Г. Костюком започаткувалося листування у справі передачі архіву та обговорення можливих для цього варіантів. У наступному 1952 р. Г.О. Костюк, який щойно переїхав до США, і був добре обізнаний із ситуацією, яка складалася з архівом, погодився її очолити...»

КОЛОСАЛЬНА ПРАЦЯ ГРИГОРІЯ КОСТЮКА

«Зазначимо, що УВАН у США існувала виключно на добровільні пожертви української громади і жодних державних дотацій ніколи не отримувала... Умови угоди між УВАН у США і Р. Винниченко після численних поправок і уточнень було погоджено у 1958 р. Згідно із заповітом Р. Винниченко уся літературно-мистецька спадщина В. Винниченка перейшла у розпорядження УВАН з умовою зберігання її (як депозит) в архіві Російської і Східноєвропейської історії та культури Колумбійського університету... — продовжує Тамара Скрипка. — Колосальний труд, який виконала Винниченківська комісія за 40 років, по суті в одній особі Г.О. Костюка, рівносильний праці великого колективу архівістів і дослідників... Матеріали архіву вивчали дослідники життя і творчості В. Винниченка із США, Канади, Італії, Словаччини, України, Росії.

У 2004 р. адміністрація архіву Російської і Східноєвропейської історії та культури Колумбійського університету у зв’язку з перевантаженням приміщення перевезла архів В. Винниченка в сховище Прінстонського університету. 3 лютого 2012 року архів Володимира Винниченка перевезено в приміщення Української Вільної Академії Наук у США.

В.ВИННИЧЕНКА БІЛЯ СВОГО БУДИНКУ В ЗАКУТКУ. 1951 р.

Спадщина В. Винниченка складається з рукописів, документів, картин і бібліотеки (1100 тт.). У 2000 р. УВАН за власний кошт передала картини В.Винниченка в Україну».

Тож бачимо, що зробила для збереження спадщини митця українська діаспора. А що ж сама Україна?

КАМІНЬ СПОТИКАННЯ — ГРОШІ НА ВИГОТОВЛЕННЯ КОПІЙ

«Коли архів із Мужена, півдня Франції, професор Григорій Костюк перевіз до США, то Розалія Яківна, вдова Винниченка, склала такий заповіт, що коли Україна стане незалежною державою, то цей архів необхідно передати в Україну в Академію наук, зробивши відповідні копії, щоб залишити їх в Америці. Архів став власністю Української вільної академії наук і зберігався в депозитарії архіву Російської і Східноєвропейської історії та культури Колумбійського університету. Щойно Україна здобула незалежність, у червні 1992 року я поїхав в Америку реалізувати виконання заповіту Розалії Винниченко, — розповідає «Дню» заступник директора Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, завідувач рукописних фондів Cергій ГАЛЬЧЕНКО. — Я був там упродовж двох місяців, але управа УВАН не дуже прихильно до цього поставилася, хоч це дуже підтримували професори Григорій Костюк і Юрій Шевельов. Але мені деякі діячі казали, що це ще зарано і небезпечно. Я вивчив той архів. Через кілька років була створена нова Винниченківська комісія (про роботу першої написала Тамара Скрипка. — Ред.), до якої входив і я, і співробітники Інституту літератури, бо справді повернення архіву в Україну ініціював Інститут літератури».

В.ВИННИЧЕНКО

«Але, на жаль, у 1996 році зупинилося на фотостатах, тобто копіях. У заповіті Розалії Винниченко на початок 50-х років ішлося про фотостати -треба було просто зробити копію архіву Винниченка, щоб залишити її і у США. Коли в цих роках я знову був в Америці, то вже кошторис копіювання становив орієнтовно 40 тисяч доларів, далі ця сума збільшувалася, — розповідає про головний камінь спотикання Сергій Анастасович. — Навіть була створена комісія від УВАН й Інституту літератури, яка мала опікуватися і вирішувати цю справу, але, на жаль, державницької позиції щодо цього не було визначено».

БЕЗ ДЕРЖАВНИЦЬКОЇ ПОЗИЦІЇ

«Також професор Григорій Костюк дуже переймався, щоб осідок Винниченка в Мужені, неподалік Канн на півні Франції, перейшов у власність України. Треба було сплатити борг тих людей, які проживали після смерті Розалії Винниченко, яку й доглядали, подружжя художників. На жаль, ті сто тисяч франків Україна не спромоглася сплатити, хоч зверталися і до посла Франції, — пригадує професор Гальченко. —  Володимир Панченко, тодішній депутат Верховної Ради України, у 1992 році перевіз певні матеріали з Мужена в Україну, вони осіли в Кіровоградському обласному краєзнавчому музеї».

ВОЛОДИМИР ВИННИЧЕНКО. 1920-ТІ РОКИ

«Професор Костюк був дуже незадоволений таким станом справ із передачею архіву. Каже: «Я перевіз в Америку цей архів Винниченка, бо у Франції збиралися його одержати, скопіювати і знищити, щоб не зберігати зайвої документації». Але, на жаль, відтоді минуло багато років, але до цього часу державницької позиції ми не бачимо, — констатує дослідник і перераховує здійснене українською Академією наук: — Від Інституту літератури було зроблено багато кроків щодо повернення спадщини Винниченка в Україну. Я особисто видав третій і четвертий томи щоденника Винниченка, перший і другий томи видавалися на початку 1980-х років Канадським інститутом української історії у Вінніпегу. Я видав кілька томів прози, драматургії Винниченка і навіть запланував 25-томне видання літературних творів Винниченка, щоб воно було більшим за радянське 24-томне видання, яке виходило в другій половині 1920-х років. На жаль, це не здійснено».

ВОЛОДИМИР І РОЗАЛІЯ ВИННИЧЕНКИ.1949 Р.

Сергій Гальченко також говорить про передані Управою Української вільної академії наук понад 80 картин і доповнює: «У 2002 році я був з академіком Жулинським в Америці, ми ще привезли від УВАН 10 картин, у видавництві «Мистецтво» навіть видано альбом «Винниченко-художник» за моїм авторським проєктом. Але на сьогодні настала велика пауза, і я думаю, що це може бути вирішено на державному рівні. Не такі це великі гроші, щоб скопіювати той архів, залишити там електронну версію і перевезти його в Україну, долучити до особового архівного фонду Винниченка, який ми все-таки створили в Інституті літератури за рахунок того, що в 1990 році нам було передано матеріали, які були конфісковані у Винниченка чи в жандармських управліннях. Треба виконувати заповіт Розалії Винниченко...»

МИКОЛА ГЛУЩЕНКО І ВОЛОДИМИР ВИННИЧЕНКО. КІНЕЦЬ 1920-Х РР.

Сергію Гальченку не відомо про ініціативи останніх років щодо повернення спадку Винниченка з боку представників будь-яких органів влади, не вдалося знайти такої інформації і «Дню». Прикро. Але ситуацію ще можна змінити.

Світлини з архіву УВАН у США