МЕНЮ

«Миньковецька держава»

Олеся ШУТКЕВИЧ, «День», фото надані Володимиром ЗАХАР’ЄВИМ
20 лютого, 2019 - 10:29
Чи вдасться «піднятися» на Бельмонд графа Мархоцького, щоб випередити в діях епоху, в якій живемо

Прямуючи з Києва ближньою дорогою до Кам’янця-Подільського, кожен турист проїздить через Миньківці. Непримітне нині село, лише на чотири вулиці, ще два століття тому було справжньою автономією. За часів Російської імперії на цих землях існувала так звана Миньковецька держава — феноменальна колиска української вольності. Край без кріпосного права, з власною конституцією, розвинутими ремеслами, промисловістю і навіть грішми (як вони звалися, не знаємо, але усім припало до душі жартівливе «миньки»). Побудував «державу» неординарний і ексцентричний граф Ігнацій Сцібор-Мархоцький. За 30 років господарювання він створив власний «острів» ідентичності довкола гори Бельмонт, яка досі існує спогадами про ті часи і сподівається на реінкарнацію.

«Ігнацій Сцібор Мархоцький був дуже освіченою людиною з високо розвиненим почуттям власної гідності. Його ідеї на століття випереджали час, у якому він народився, чого не скажеш про нас. Недруги називали його диваком, а насправді він був генієм. Дав селянам волю не в 1848 році, як в освіченій Австрії, і не в 1861-му, як у Росії, а ще у 1804-му, хоч шлях до того започаткував 1795 року, бо мріяв про заможне суспільство вільних громадян», — захоплено розповідає науковець та журналіст Володимир ЗАХАР’ЄВ, який понад десять років досліджує діяльність графа Мархоцького. На його честь краєзнавець заснував на Поділля «Центр Мархоцькознавства» та відкрив музей у Миньківцях, який став першим приватним закладом такого типу на Хмельниччині. Вхід та екскурсії — вільний. Головне для власника зберегти ідеї графа та славу про Миньковецьку державу.

ПЕРШИЙ РЕФОРМАТОР НА ПОДІЛЛІ

Шляхтич Сцібор народився в Тарноруді в середині XVIII століття, точної дати невідомо. Оскільки його батьки померли, коли він ще був неповнолітнім, його вихованням займався дядько Войцех Мархоцький. Своїх дітей він не мав, зате зібрав чималий куш, орендуючи села інших можновладців-шляхтичів. Усе це мав успадкувати племінник — от тільки спільної мови з ним старий знайти не міг. Тому вирішив віддати юнака на військову службу до Пруссії. А Ігнацій витерпів муштру, побудував військову кар’єру і здобув гідну освіту. На Поділля граф повернувся із дружиною, у званні капітана, потім дослужився у Кам’янці-Подільському гарнізоні до майора. Право керувати маєтностями отримав після смерті 1788 року дядька, а дещо пізніше — його дружини, яка до останнього хотіла, щоб землі, а це 15 сіл, 6 тисяч десятин орного ґрунту і стільки ж лісу, перейшли до її дітей від першого шлюбу. Але оскільки приналежності до цього шляхетного роду вони не мали, так званий Міньковецький ключ переходить до Ігнація Мархоцького, якому пізніше довелося доводити російській герольдії, що він дійсно граф.

ІГНАЦІЙ МАРХОЦЬКИЙ

«До 1793 року ця територія була в підпорядкуванні Польщі, де на той час рухали, так би мовити, європейські стандарти, демократичні сили. Наприклад, була ухвалена конституція 3 травня, яка давала мешканцям міст більше прав і пом’якшувала зловживання панщиною, такі дії підтримував Мархоцький. І коли Росія наполегливо почала вводити «своїх» на землі Речі Посполитої — фактично робити те, що зараз відбувається на Донбасі, тільки по-тихому, — граф не мовчав. Він відкрито звинувачував короля в тому, що він «зливає» інтереси Польщі без бою. Саме за відвертість, принциповість і правду його й не любили, але не чіпали, до пори до часу», — резюмує Володимир Захар’єв.

ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ ДВА СТОЛІТТЯ ТОМУ

У 1793 році, після другого поділу Польщі, маєтності графа опинилися в Російській імперії, майже на самому кордоні з Австро-Угорщиною. Щоб не лавірувати між Сходом і Заходом Мархоцький оголосив свої землі «державкою» і встановив на східному напрямку стовпи з написом «Кордон державки Миньковецької від держави Російської», а на західному — «Кордон державки Миньковецької від держави Австрійської». Таким чином, він фактично заклав початок для децентралізації й формування значимості власної території.

Граф розробив правила поведінки для жителів «Право міста Миньковець», зрівняв у громадських правах представників різних культур і релігій. Усі могли займатися ремісництвом, землеробством чи торгівлею. У Миньківцях запрацювали аптека, суконна, паперова і каретна фабрики, було налагоджено виробництво анісової олії, діяли цегельний і лакофарбовий заводи, одна з перших подільських друкарень друкувала «Букварі» для шкіл. Навіть перше видання «Гамлета» польською мовою, як розповідає Володимир Захар’єв, — саме звідти.

«ГРАФ ІГНАЦІЙ МАРХОЦЬКИЙ ЇДЕ НА ПОЛЕ». МАЛЮНОК ВІКТОРА ЮРЧАКА

 

«Граф був романтиком, філософом, писав вірші й музику, був шанувальником античної культури. Тому Миньковецька ратуша мімікрувала під Акрополь і розташовувалася на пагорбі Бельмонт. Але при цьому мав точний розум, добре розумівся на бухгалтерії, вмів говорити з людьми, образ із боку простого люду на нього ніколи не було, але його діяльність допікала тим, хто хотів, щоб він не вирізнявся і не впроваджував нове. Його обмовляли так само, як зараз під час виборів плетуть, що не ліньки, на конкурентів, — вдається до порівнянь краєзнавець. — Коли у 1795 році він скасував десятину для селян і люди стали багатшими, почали працювати на фільварках і отримувати «внутрішні гроші», це почало дратувати панів з-за рогу. Не останню скрипку зіграло у розпалюванні заздрості й свято обжинків у формі театралізованого фестивалю з головною героїнею — римською богинею Церерою, який граф започаткував у 1795 році для простого люду і шляхти. Гуляла, і не один день, уся «державка» і гості — чиновники, військові, сусіди-поміщики і духовенство. Останні аж за 17 років спохопилися і стали закидати, що свято сповнене язичницьких звичаїв. Щоправда, це сталося після того, як єпископ Мацкевич взявся відстоювати «честь мундира». Його підлеглий таємно і протизаконно пошлюбив графського сина Кароля і вихованку Мархоцьких Бону Тшцеціньську. Далі єпископ залучив до співпраці православного колегу. Потім цивільних зверхників. Намовлених недругів більшало, бо і граф — не з мовчунів... Історія та принесла багато прикростей реформатору. І хоч невдовзі син зрозумів свою помилку та вибачився перед батьком, машина репресій уже працювала на повну».

ДО В’ЯЗНИЦІ — ЧЕРЕЗ МІЖОСОБИСТІСНЕ НЕСПРИЙНЯТТЯ

Граф не зважав на «палки в колеса», які постійно ставили йому вороги, впевнено будував свою «державку». На початку 1804 року він скасував кріпосне право остаточно і зрівняв своїх жителів у можливостях. Життя на території Миньковецької держави було на порядок вищим за рівнем достатку, ніж у розвинених на той час торговельних центрах. Це не подобалося «сусідам».

Війна з Наполеоном змусила їх якщо не забути про графа, то хоча б заспокоїтися, щоправда, ненадовго. Проте коли надійшов наказ доправити до Варшави обоз із продовольством, ніхто їхати не хотів, і справу доручили Мархоцькому, він погодився, а виконавши завдання, за це випросив собі новий титул — Dux et Redux, що означає «капітан експедиції, яка повернулася додому». Цим титулом він ще більше розгнівив своїх опонентів. Його двічі арештовували, утримували під домашнім арештом у повітовій Ушиці та губернському Кам’янці. Але зламати не змогли. Тоді вирішили використати проти нього суд.

ГРАФ РОЗРОБИВ ПРАВИЛА ПОВЕДІНКИ ДЛЯ ЖИТЕЛІВ «ПРАВО МІСТА МИНЬКОВЕЦЬ»

 

«Нинішній метод, правда? Знайшли нібито спадкоємця земель, які скупив його дядько десятки років тому, і в результаті судових тяжб наслідувачі виграли справу. Мархоцького відправили до Кам’янця у в’язницю на півтора року, — продовжує розповідь дослідник. — Але люди почали писали листи до царя, і в 1823 році в’язня відпустили. Граф Новосільцев, який перевіряв те звернення на місці, у звіті Олександру І резюмував, що Мархоцький ніякий не язичник і не ворог держави. А цькують його через... міжособистісне несприйняття. До губернської управи зверху надійшов лист, щоб не чіпати графа і не втручатися у його справи. Останні роки свого життя Мархоцький прожив спокійно. У 1827 році після чергових обжинків тихо відійшов у вічність. Був похований на своїй землі, та могили його ви не знайдете. Мавзолей Мархоцьких у Отроківському Яру знищили в середині 1950-х років комуняки. Камінь зі склепу використали для будівництва місцевої райсільгосптехніки, хоча поруч розташовані кілька кар’єрів».

СВІДКІВ НЕ ЗАЛИШИЛОСЯ, АЛЕ ДУХ ЖИВИЙ

За життя поміщик користувався одразу чотирма резиденціями — міг це собі дозволити. Взимку жив у Миньківцях, що колись було столицею самопроголошеної «державки» — у невеликому  «Лицарському палаці» на пагорбі Бельмонд над річкою Ушиця. Влітку та восени — у селах Притулівці та Побійній. А навесні перебирався до замку, який збудував у Отрокові. Сьогодні на місці колишньої розкішної споруди, яка збереглася на малюнках художника Наполеона Орди, залишилися руїни. За радянських часів графський «Форум» забудували свинарниками і телятниками. Одне з приміщень слугувало школою і конторою. Інше — на початках незалежної України — ковбасним цехом. Хоч як парадоксально, саме це їх і врятувало.

«До наших днів жодна з резиденцій Мархоцького не збереглася. Але італійська вілла, яка збудована його наступником Владиславом Старжинським у Острокові, й водолікувальниця «дожили». Врятувати їх вдалося завдяки меценату Ігорю Скальському, який реставрував будівлі власними силами. Оскільки комплекс не був включений до місцевого реєстру пам’яток архітектури, у 2008 році він придбав цю територію і вдихнув у ці землі нове життя, — з надією каже пан Володимир. — Меценат відродив свято обжинків, на якому задіяні всі селяни. Приїздять і туристи. Концерт і лазерне шоу тут безплатні. За вхід беруть символічні гроші. Люди чомусь більше цінують те, за що заплатили, а культурному відпочинку багато кого ще треба навчати... Мархоцький усе своє життя боровся з рабством, але, схоже, рабство у нас у голові... Досі не вивчили уроки, не навчилися шукати «позитиву» в минулому для творення сучасної місцевої «острівної ідентичності».

Під час розмови Володимир Захар’єв кілька разів запрошував мене пройти стежками Миньковецької держави — повз старі млини, стіни з бійницями та невеличкими башточками, які оточують «Форум», що був і зернотоком, і майданчиком для свят та забав; поблукати штучним лабіринтом, спуститися в «Нижню гроту», яку, на хвилинку, фахівці назвали найдовшою парковою печерою Європи. Можна оселитися у відреставрованій італійській віллі й полежати на великому стародавньому ліжку. А ще радить приїхати на гостину до графа в день зимового сонцестояння. Чому? Щоб побачити «космічну обсерваторію» — саме у цей день на одній із вцілілих арок парку сонце сідає чітко по центру. А Полярна Зірка колись зачіплялася за високий флюгер замку... Щось він таки знав, цей граф Мархоцький.