Маріупольський літній вечір. На невеликому імпровізованому базарчику сонечко організувало встановлення парасольок і розкидало по головах торгівців довгокозиркові американські кепки капелюшки під італійську соломку, легкі й суворі радянські кашкети, а також вічно модні стандартні старечі хустинки.

На велелюдному місці, біля автобусної зупинки, на розкладному стільчику сидить жінка років сорока п'яти й торгує тютюновими виробами. Біла панама широкими крисами відтіняє засмагле кругле обличчя з густо нафарбованими губами. Вона з надією поглядає на кожний автобус, що прибуває.

Серед щасливчиків, для яких переміщення в часі і просторі вже закінчилося, є хлопець років двадцяти з великою чорною сумкою в руці, сережкою у вусі, русявою кіскою на потилиці та хитринкою в очах. Незасмаглий, отже приїжджий. Із сумкою, отже, приїхав нещодавно. Його поява викликає серед торгового люду деяке зацікавлення в справі збільшення додаткової вартості. Хлопець не кваплячись проходить між торгівцями і зупиняється біля прилавка Білої панами.

- Пачем пачка "ЛМ"? - запитує він з помітним московським акцентом, опускаючи сумку на асфальт.

- Рупь, - звично округлюються нафарбовані губи.

- Рубль, - перепитує хлопець.

- Ну, - губи округлилися ще більше.

- Вы таргуете на рубли? На существующие?

- Та вже звикли...

- Прекрасно!

Хлопець дістає монетку з кишені й широким жестом подає її продавщиці.

- Пачку "ЛМ". Без сдачи!

- Я ж сказала рупь, а ви мені двадцять п'ять копійок даєте.

- Пасматрите внимательней! Ето же п'ять рублей! - хлопець робить смисловий удар на слові "п'ять".

Жінка з подивом роздивляється подану їй монетку.

- Справді написано "П'ять рублей"... - і вона звертається до блондинисто-пофарбованої джинсової сусідки за кондитерським столиком. - Гей, Людмило, ти нічого не чула: чи не випустили бува нових грошенят потай від народу?

Людмила, яка вважається місцевим нумізматом (вона вже кілька разів бувала за кордоном, а саме: в Таганрозі) простягає руку.

- А ну, дай глянути... Це російська монетка. Бачиш, на звороті пташка з двома головами, а під хвостом у пташки...

- А скільки цих п'ять рублів на наші буде?

Людмила солідно дістає з ремінця-кишеньки калькулятор, старанно тисне кнопки й видає результат: близько шістнадцяти сотих копійки...

Хлопцеві не подобається слухати Панаму, і він нетерпляче перебиває її міркування, від чого його акцент стає ще різкішим.

- Паслушайте, мадам. Я выпускник юридическава факультата. Давайте разберемся на законных, так сказать, аснаваниях. Я дагаваривался с вами в атнашении пакупки тавара за рубли. Так? В канце-канцов вы далжны атвечать за сваи слава!

Панама від подиву просто мовчить і дивиться на свіжоспеченого випускника, який без жодного збентеження продовжує.

- Пасему вы не имеете права атказать мне в пакупке за вашеазначенную валюту... Кроме таво, я согласен заплатить даже больше - сто рублей!

- До трьох копійок розщедрився, - швидко переводить курсову різницю Людмила.

- Даю тисячу рублей! - вигукує хлопець.

- Тридцять копійок, - автоматично підраховує Людмила і додає: - Вирішив познущатися, так?

Зрештою й до Панами починає щось доходити. Вона трохи піднімається зі свого робочого місця і опирається руками в боки.

- Теж мені, подоба Якубовича! Влаштував поле чудес зі своїми дешевими тисячами. - Вона скоса поглядає на сумку хлопця. - І чорного ящика не забув! Ну, якщо потрібно, то ми рекламну паузу й приз забезпечимо! І привіт від Маріуполя! На довгу пам'ять! - вона міцно стискає невелику долоньку.

- Но, пазвольте, ми же культурно й законно дагаваривались! - поглядає на кулачок і відсувається від неї хлопець, але не йде.

З усього видно, що всі умови для нормального вуличного конфлікту вже дозріли.

- Митрич! - лунає клич Людмили. - Ідіть сюди!

Митрич, якому дуже б личив пікейний жилет, слушно вважається місцевим авторитетом в галузі юриспруденції. Він квапиться до місця події.

- Що тут сталося? - з ходу приступає до миротворчої діяльності Митрич.

- Та я от здуру сказала цьому хлопцеві, що сигарети коштують рупь і він тепер псує останні мої нерви: дає тисячу рублів за пачку...

- Тридцять копійок на наші, - вже звично дає необхідну довідку Людмила.

- Взагалі, спершу давав п'ять рублів..

- Соромно навіть говорити, скільки це на наші буде, - синхронно перекладає Людмила.

Хлопець пояснює Митричу ситуацію, що склалася. Особливо наголошує те, що закінчив юрфак, і вважає, що в торговельних відносинах, в які він вступив із продавщицею сигарет, має бути порядок: договір був про продаж товару за рублі. А оскільки кожна доросла людина, яка поважає себе, має відповідати за свої слова, то таке до нього ставлення доволі образливе і, більше того, незаконне.

- Що ж, усе зрозуміло. Спробуємо задовольнити всіх. Та, головне, будемо дотримуватися закону.

Він повертається до хлопця.

- То домовилися за рублі?

- За рубли, за рубли, дядя.

Митрич повертається до Панами.

- За рублі?

- Та, дідько мене поплутав, ну, казала я, хай йому грець...

- Вот, видите, она падтверждает. Пусть прадает за рубли. Далжна же существовать в наше время атветственность, хатя бы на базаре!

- Припинимо загальні заклики до населення і оглянемо місце події. Опитуванням сторін з'ясовано, що в договорі купівлі-продажу фігурували рублі. Сторони, так би мовити, підтверджують. Далі. Бачимо на ярлику написано: 1 грн. Тобто: товар коштує одну Г, Р, Н. Усім видно? Сторони не заперечують, що цей напис був раніше? - Він дивиться на обох. Бачу, що ні.

- Для більшості наших громадян це означає, що товар коштує одну гривню, а для шановного... - Митрич повертається до хлопця. - Як вас звати?

- Не имеет значения, - відповідає хлопець.

- А для шановного... Юриста Юристовича пояснюю окремо. Це означає, що за пачку сигарет слід заплатити одну Гірку рублєй Ненашенських. Це раніше було: "Руб - штучка, два купка", а тепер інакше: "За штучку - рублів купку, або одну гривеньку". У сторін заперечень немає?

Панама задоволена ходом процесу під керівництвом Митрича. А хлопець явно невдоволений, але, очевидно, не знає, що заперечити на це несподіване для нього рішенні. А тим часом Митрич закінчує:

- Тому, будь-ласка, обміняйте ваші на наші в обмінному пункті. Найближчий о-о-он там у магазині.

Спантеличений хлопець бере свою сумку і прямує у вказаному напрямку.

Митрич повертається до Панами.

- Скільки раз казав: потрібно говорити - гривня, а не рупь! Треба поважати свою грошову одиницю. А то звикли до отого рубля. З мухи роблять слона, а потім розсьорбуй!

- Та якби я раніше замислилася, що через ці мізерні рублі може бути якась халепа, то й язика не поганила б собі цим словом!

- А от у чому він справді має рацію, - Митрич показує на хлопця, який віддаляється. - То це те, що за свої слова треба відповідати. Прошу присутніх це взяти до уваги.

Торговельне життя швидко повертається в нормальне річище. До Панами, яка замислилася над останніми словами Митрича, підходить молодий хлопець у майці і спортивних штанях.

- Скільки коштує пачка "ЛМ"?

- Гривня! - плаче Панама. Та так голосно, що покупець сахається.