«Поки не дійшли до «точки неповернення»

Володимир ШАМРАЙ, головний лікар Подільського регіонального центру онкології, доктор медичних наук:

— Останнім часом дедалі важче в купі негативу, який ллється звідусіль, віднайти те, що додає оптимізму. До того ж напередодні «виборчої осені» брудні політичні ігри також відбиваються на житті навіть тих, хто поза політикою. Щоб бути ефективним на роботі, допомагати та лікувати людей, намагаюся будувати життя так, аби воно було поза впливом влади. Це не просто, але якщо постаратися — виходить.

Моя енергія, натхнення і надії на краще — це сім’я. Мені легко рухатися вперед, утілювати в життя плани, навіть те, що ще вчора здавалося неможливим, коли знаю, що здорові й щасливі моя мама, доньки та кохана, яка вже більше 25 років поряд і вірить в мене. Зараз ми родиною проживаємо новий радісний етап. Молодша донечка почала відвідувати дитячий садочок. Вражень і емоцій щодня купа... і в неї, і в нас — батьків. Я із задоволенням щодня слухаю про нових подружок із садочка, що вона не гралася із Ванею, бо він забрав у дівчинки ляльку і кривлявся. А чого варті її повчання: робити потрібно саме так, а не інакше, бо так казала вихователька. І такі наші розмови дійсно знімають втому, хоч який би був виснажливий робочий день. У медицині, самі знаєте, проблем вистачає...

Із квітня розпочався черговий етап реформи охорони здоров’я. І на перший погляд — це великий позитив. Адже не знаю жодного колегу, хто був би проти реформування, всі за зміни, бо розуміють, так як є — бути не може. Та, на жаль, стратегія, за якою взялися «покращувати» медичну галузь, далека від досконалої і скоріше вона розвалює, а не розвиває вітчизняну медицину. Правила реформи потрібно допрацьовувати, при цьому дослухатися до фахівців-практиків, які знають медицину із «внутрішнього боку», а не нехтувати їхніми порадами. Не занижувати тарифи, переконуючи себе та інших, що за них можна надавати дійсно якісні медичні послуги в повній мірі. При чинних, повторюся, занижених тарифах підвищення заробітної плати медичним працівникам буде знову лише пустими словами чиновників. Тому що головним лікарям медзакладів просто немає де взяти кошти на гідну зарплату колегам. Як результат — лікарі та медичні сестри продовжують покидати українські лікарні та тікати за кордон працювати і розвиватися... Ситуацію потрібно змінювати зараз, поки не дійшли до «точки неповернення». А як керівник медичного закладу і як лікар-практик скажу, що нам до неї не так і далеко... принаймні в медичній галузі.

Вікторія ЛIЩЕНКО, вчителька історії Ямпільської школи-гімназії:

— Попереду осінь, а отже, клопотів стане більше, як і думок про їхню реалізацію: учні, теми, плани, розклади, колектив — настає інший темп і спосіб життя. І це не може не радувати, звісно, праця як концепт мало кому по душі, але те, яким життя стає за праці, подобається мені найбільше. Осінь означає пору, коли я буду у своєму професійному середовищі. Учні, яких я знаю, а також нові, з якими познайомлюся, теми уроків, які я знаю, але нові для учнів, стратегія ведення уроку, яку всі знають, але новий досвід кожного разу, — це одна з яскравих хороших речей, на яку я чекаю з нетерпінням. Як-не-як, я звикла до думки, що осінь приносить мені основний запал і сенс моєї роботи, навіть внутрішні переживання та «сіпання ока», як люблять жартувати про вчителів, — теж стане невід’ємним процесом.

Хороше живе в розумних очах дітей, натхненних або здивованих від почутого учнів, у їхній випадковій реакції та чудернацьких теоріях. Навіть у мені самій відбуваються зміни, адже кожного разу хочеться донести до них інформацію з іншими альтернативами та вже новими методами — це змушує рости як історика і вчителя, адже моя аудиторія — це майбутнє. Хороше і в тому, що за карантин пройшла кілька курсів про критичне мислення учнів та медіа-ресурси, навчилася керувати дистанційними інструментами, адже у вчителя завжди має бути запасний план — ніхто не знає, що приготувала нам осінь. Власне, з поганого — це і є можливе скасування очних уроків. Я вірю в технології, і світ дійсно чекають великі досягнення, але у моїй перспективі як вчителя і як людини це приносить +1 у колекцію з негативного.

Невизначений період дає свої мінуси і негативні думки. Зміни, хоч якими б вони були, забирають багато часу та сил для пристосування, що, звісно, мінусує мою мотивацію. Хорошого мало, а про погане ми звикли мовчати, щоб воно не почуло і не сталося насправді. Тож осінь наповнена в мене сподіваннями на зустріч з учнями та зміною русла у його звичайний вигляд, а в разі чого — додаткових зусиль та нових випробувань, думаю, такою осінь і має бути.

Михайло НАГОРНЯК, селекціонер:

— З хорошого те, що життя продовжується. Вже 14 років я займаються селекцією солодкої кукурудзи, кілька років тому почав вирощувати фіолетову кукурудзу в себе на полі. Схрестив звичайну кормову із солодкою і вивів новий сорт. Назвав його «Бордо». Всього на плантаціях наразі маю більше 200 сортів. Тобто почата справа продовжується, і це приносить свої результати. На виведення нових сортів солодкої кукурудзи треба мінімум п’ять — сім років, а потім подати його в реєстр — це ще плюс три роки. Але інтерес до солодких сортів зростає і виробляється попит серед фермерів — це, безумовно, плюс.

Взагалі я скажу вам: ми — українці як нація себе недооцінюємо. Не віримо у власні сили, не наважуємося зайнятися справою, про яку мріємо. Коли я тільки розпочинав селекційний експеримент, з мене сміялися. Усі звикли купувати насіння за кордоном або у великих вітчизняних компаній, які мають потужності. Мій досвід доводить, що виводити нові сорти можна і на кількох сотках землі. Прикро, що такі стартапи не підтримують на рівні держави. Я не раз подавав проєкт із вирощування фіолетової кукурудзи на обласний конкурс підтримки громад, але жодного разу не виграв.

Навіть погода цього року підводить — за останній місяць у центральному регіоні не було дощів, де-не-де покапало, а 99% — не попало. Для фермерів це несприятливий момент, адже кукурудза зараз саме «наливає» качан. Якщо Вінниччина ще два-три тижні буде без дощів, то рентабельності ця культура на фермерських полях не дасть. Відтак, ми, селекціонери, постаємо перед новим викликом — треба виводити нові сорти кукурудзи з міцнішою кореневою системою, яка зможе дістати вологу в нижніх шарах ґрунту. Тому вже цього року почали тестити технологію захисту від посухи, яка передбачає розвиток кореневої системи кукурудзи і дозволить зробити її посухостійкою. Це новий етап у житті й роботі.

Оксана КОЛЕСНIЧЕНКО, мистецтвознавець:

— Найбільша подія і найщиріша радість — я стала бабусею. Три місяці тому в мене народилася онучка Стефанія. Її поява переважила всі мінуси та негаразди карантинного життя. Тішить і те, що, попри складнощі, ми залишаємося людьми. Так, важко спілкуватися дистанційно, але це вкотре доводить цінність людських відносин, загострює почуття дружби, підбадьорює до підтримки. Ми шукаємо гарні моменти, щоб знівелювати те, що відбувається через карантин, політику, економіку і війну, про яку не забуваємо, — живемо у воюючій країні. Але не треба перетворювати життя на «День сурка», а залишатися оптимістами — жити нормально, у нормальній країні, бо нікому не буде краще від того, якщо себе накручувати, сидіти в карантині, нервувати, впадати в депресію.

Раджу подивитися на художників, які зазвичай творять на самоті — у гармонії з собою, природою, натурою, філософією, а потім виходять із майстерні й презентують розкішні роботи людям, даруючи красу. Так, не було у нас культурного життя — без виставок, прем’єр і концертів. Але я знаю чимало творчих людей, які увесь цей час працювали, і маю надію на плідну осінь, багату на події, якщо, звісно, дозволить коронавірус.