Батьківщина чи вітчизна?

В одному з криворізьких підрозділів територіальної оборони патріотично налаштовані добровольці відмовилися ставити підпис під текстом Військової присяги. Причиною відмови стало категоричне несприйняття новобранцями наявного в тексті присяги слова неукраїнського походження «співвітчизники», яке, на їхню думку, несе в собі суто російський наратив щодо «духовних скрєп».   

З початком масштабної російської військової агресії проти України до територіальної оборони приходить чимало патріотично налаштованої молоді, зокрема тих, хто ще не служив у війську і відповідно не складав Військову присягу на вірність українському народові. По суті ці молоді люди, народжені вже в незалежній Україні, мають своє, дещо відмінне від старшого покоління, сприйняття реалій сьогодення і бачення свого майбутнього і майбутнього своєї країни.

Згідно Закону України, усіх без виключення новобранців приводять до Військової присяги. Це відбувається у відповідності з установленим порядком та урочистим ритуалом. Текст Військової присяги вважається юридичним документом і має бути скріплений підписом того, хто її склав. Однак в одному з добровольчих підрозділів Криворізької територіальної оборони, до якого влилася особливо мотивована патріотично налаштована молодь, після складання присяги новобранцями до підписання її тексту як юридичного документа справа не дійшла. У деяких молодих людей виникли принципові питання щодо його змісту. Головним каменем спотикання стало слово «співвітчизники».

Як зазначив один із «непідписантів» – криворізький громадський активіст, а нині доброволець ТРО  Антон Кравченко в рапорті, поданому з цього приводу командиру роти військової частини, використане в тексті присяги слово «співвітчизники» не є українським, оскільки скальковане з російського «соотєчєствєнніки», яке активно використовувалось російською імперією впродовж тривалого періоду окупації України виключно з ідеологічно-пропагандистською метою.

Список особового складу військового підрозділу, який склав Військову присягу на вірність Українському народові

Автор поданого рапорту підкреслює, що з цією ж метою термін «соотєчєственнікі»-«співвітчизники» не менш активно використовується і сучасними російськими політиками та проросійськими політиками в Україні як один із важливих елементів так званих «духовних скрєп русского міра». Оскільки саме ці «духовниє скрєпи» покликані слугувати тією ідеологічною основою, яка має об’єднувати населення країни-агресора і мешканців захоплених нею територій інших країн, у тому числі й окупованих у 2014 році територій України, вони, на думку «непідписанта» тексту присяги, створюють небезпечне ідеологічне підґрунтя для подальшої російської військової експансії.

Саме тому автор поданого рапорту повідомляє свого командира, що не може підписати текст присяги «з морально-етичних переконань».

Фрагмент рапорту

У поданому рапорті зазначається: «Я, як український воїн, який з Революції Гідності віддав 8-м років свого життя на соціально-політичні зміни в Україні, доклавши чимало зусиль і ресурсів для розбудови сучасної Української Держави, що має стати повною протилежністю радянській бюрократії та ідеології, розуміючи принципи та реальний стан речей в українському парламентаризмі після оголошення незалежності, коли було ухвалено текст Військової присяги і внесено подальші зміни до нього, не можу підписатися під словами, що буду виконувати свої обов’язки в інтересах «співвітчизників», адже маю служити лише УКРАЇНСЬКОМУ НАРОДУ та УКРАЇНСЬКІЙ НАЦІЇ!»

Варто нагадати, що в Незалежній Україні перший текст Військової присяги було затверджено Постановою Верховної Ради від 6 грудня 1991 року. У ньому було сформульовано найважливіші на той час положення та вимоги, які висувалися до українського військовослужбовця, та визначено обов’язки, які він мав неухильно виконувати. Зокрема вперше було введене положення щодо захисту Української Держави, її свободи і незалежності. Затверджену Військову присягу урочисто склав того ж дня у Верховній Раді перший міністр оборони України генерал-полковник Костянтин Морозов. Саме 6 грудня ми тепер святкуємо День ЗСУ або День Української Армії.

Текст Військової присяги, затверджений Постановою Верховної Ради України від 6 грудня 1991 року

Вісім років по тому у зв’язку з ухваленням Верховною Радою Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України 24 березня 1999 року було доповнено та змінено й текст Військової присяги. Зокрема в ньому з’явилося й спірне положення щодо співвітчизників («Присягаю виконувати свої обов’язки в інтересах співвітчизників».

А як було з військовою присягою в минулому? На теренах України ритуал прийняття військової присяги або клятви воїна на вірність своєму народові чи верховному правителю був відомий з найдавніших часів. Зокрема в стародавній Русі за княжої доби (ІХ – ХІІ сторіччя) воїни-дружинники, вступаючи до княжої дружини, клялися у вірності князеві. Складали присягу на вірність королю або монарху і за козацької доби. 

Вперше ритуал прийняття Військової присяги на вірність Україні було проведено Легіоном січових стрільців 3 вересня 1915 року, а 12 березня 1919 року Головний отаман Симон Петлюра іменем Директорії затвердив присягу вояка армії Української Народної Республіки. Текст даної присяги міг би бути зразком і для вояків сучасних Збройних Сил України.

Присяга_вояків_армії_УНР Військова присяга вояка армії УНР

«Клянусь честю громадянина Української Народньої Республіки і торжественно присягаю Всемогущому Богу вірно Українській Народній Республіці служити, слухняно повинуватися її верховній владі Діректорії, правительству і народній армії. Присягаю поважати і захищати накази і всякі препоручення їх по службі, точно їх виконувати супроти всякого ворога Української Народньої Республіки та трудящого люду, хто-б цей ворог не був і де тільки воля Верховної Республіканської влади буде вимагать: на воді, на суші, у воздусі, в день і ніч, в боях, наступах, в сутичках і всякого роду предприємствах, словом на кожному місці, у всяку пору і в кожнім випадку хоробро і мужньо до останньої краплі крові боротися. Своїх військових частин, прапорів і зброї ні в якому разі не кидати, з ворогом ні в які, навіть найменші, порозуміння, не входити, завжди поводитись так, як цього військові закони та честь воїна-лицаря вимагають, в цей спосіб і честь жити і честь умерти. В цьому мені, Святий Боже, моя любов до України Рідньої та народу, допоможи». [ЦДАВО України, ф. 1075, оп. 2, спр. 5, арк. 151]

Як свідчать документи, складену присягу дружинник, козак і старшина мали стверджувати власним підписом.

За радянської доби, коли Україну було окуповано російським більшовицьким режимом й українці, призвані до лав окупаційної Червоної армії (пізніше Радянської армії) мусили складати присягу на вірність «своему Народу, своей Советской Родине и Советскому Правительству».

У сучасній Російській Федерації, яка прагне відновити свій імперський статус і повернути контроль над колишніми республіками Радянського Союзу, у тому числі й над Україною, громадяни, призвані до лав російської загарбницької армії складають присягу на вірність «отєчєству». Звісно, під «отєчєством» розуміється територія, не обмежена сучасними кордонами Російської Федерації. І про це свідчить зокрема законопроєкт, поданий нещодавно до Держдуми РФ, в якому йдеться про визнання «соотєчєствєннікамі» всіх, хто володіє російською мовою. Даним законопроєктом пропонується також уточнити перелік народів, які «історично проживають на території Росії».  

Скріншот повідомлення в Telegram від 28 березня 2022 р.

Ось такі традиції щодо форми і змісту складання військової присяги і сучасні реалії. Звісно, форма і зміст мають властивість змінюватися в часі, особливо тоді, коли цих змін вимагає сам час. Наразі в умовах наймасштабнішої російської військової агресії, коли ворог кинув майже всю свою військову потугу проти України, щоби назавжди покінчити з нею як з незалежною суверенною державою, коли українці позбуваються щонайменших ілюзій щодо міфічного «братерства» з росіянами, маємо остаточно позбутися й таких імперських ідеологічних атавізмів, як «отєчєство»-«вітчизна», «отєчєствєнний»-«вітчизняний». Адже в українській мові є більш уживане і цілком природнє слово Батьківщина, утворене від слова батько (батьки), а не від слова вітчим, як це виходить зі словом «вітчизна». А відтак і присягати треба Батьківщині і своєму народові, а не вигаданій вітчизні і співвітчизникам, які наразі не шкодують ні бомб, ні ракет, щоби стерти з лиця землі нашу споконвічну квітучу Україну. І в цій нерівній борні українці героїчно боронять свою землю, захищаючи її «суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність», як це зазначено у Військовій присязі, яку складають захисники України, присягаючи на вірність українському народу.

І ми неодмінно переможемо, адже Україна наша єдина Батьківщина, наша рідна Мати, а не мачуха і не вітчизна. Тому в час нашої самовідданої борні за рідну землю і волю сьогодні лунає на весь світ і наше одвічне: «Україна Мати Героїв! Слава Україні! Героям Слава!»