Новый сезон медиа-батла

1 липня парламентський Комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики рекомендував Верховній Раді прийняти за основу доопрацьований проект Закону №2693 «Про медіа» у першому читанні. Це рішення «підірвало Інтернет», викликавши просто лавину критики. Чому?

ЗАКОН ПРО ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

За словами голови Комітету ВР Микити Потураєва, новий варіант законопроекту «Про медіа» готувався депутатами двох скликань і пройшов дуже велику кількість обговорень і консультацій. «Стільки обговорень пройшов тільки, можливо, Закон «Про ринок землі», а можливо, у нас їх було і більше... Це були обговорення з індустріями, професійними спільнотами, європейськими експертами тощо», — цитує депутата прес-служба парламенту.

Потураєв впевнений: «Законопроект «Про медіа» жодним чином не обмежує права журналістів або редакційних колективів, не обмежує прав іноземних медіа (окрім медіа держави-агресора) та користувачів соціальних мереж, платформ спільного доступу та потокових сервісів. Отже, законопроект «Про медіа» робить український медіа-простір та медіа-ринок нормованим виключно в інтересах українських громадян та прозорим, рівноправним, конкурентним в інтересах всіх українських медіа.

«Медіа — це бізнес, але це бізнес з підвищеною соціальною відповідальністю», і така відповідальність в Україні має бути, як і в усіх цивілізованих країнах, наголошує депутат. Саме на запровадження цієї відповідальності, за словами голови комітету, і спрямований законопроект.

ДРАКОНІВСЬКИЙ КОНТРОЛЬ? НІ!

«Аби одразу спростувати всі міфи та маніпуляції навколо документа», Потураєв написав великий пост на Фейсбуці, в якому, зокрема, зазначив:

•  Для телебачення, радіо, друкованих ЗМІ не змінюється майже НІ-ЧО-ГО. Всі обмеження щодо контенту вже є у законодавстві, і жодних новацій документ не передбачає. Єдине нововведення — це перехід усіх регуляторних функцій до Національної ради з питань телебачення і радіомовлення. Бо регуляцію в сфері медіа має здійснювати не орган виконавчої влади, а незалежний, конституційний і колегіальний орган.

•  Пункт, щодо якого було чи не найбільше галасу. Нібито драконівський контроль онлайн-медіа. Так от. Онлайн-медіа, або всі, хто працює в інтернеті, можуть САМІ обрати — реєструватися їм у якості медіа чи ні. До речі, реєстрація даватиме працівникам таких медіа і самим медіа додаткові можливості — від захисту до підтримки. Наприклад, журналісту не матимуть права відмовити в акредитації, а зареєстровані онлайн-медіа зможуть розраховувати на інституційні гранти від держави.

•  Реєстрація для друкованих медіа є обов’язковою у період російської агресії. Але після нашої перемоги реєстрація для них стане добровільною.

•  Що НЕ можуть робити медіа: закликати до повалення конституційного ладу в Україні, займатися реабілітацією радянського комунізму або націонал-соціалізму, пропагувати торгівлю людьми, насильство чи дискримінацію за расовими, релігійними або гендерними ознаками, виправдовувати російську агресію проти України.

•  Ще одне «болюче» питання. Чи може Нацрада самостійно позбавити когось ліцензії або реєстрації? Чи, ба більше, заблокувати або відімкнути від етеру без рішення суду? Ні! Позбавити ліцензії або заблокувати медіа можна буде лише якщо Нацрада переконливо доведе у суді факти систематичних порушень з боку медіа. Але! Навіть у такому випадку санкції вищого рівня можуть застосувати лише за рішенням суду.

•  Водночас у випадку порушень Нацрада (за рішенням суду) зможе вимагати від інтернет-провайдерів припинити надання доступу українських користувачів до таких ресурсів.

•  Формування так званих «чорних списків» — тобто тих, хто підтримує державу-агресора та антиукраїнську політику Росії — стане зрозумілим, прозорим та здійснюватиметься відповідно до чітких критеріїв. А не хаотично, як раніше.

•  Законопроект розповсюджує вимоги щодо прозорості структури власності, що вже працюють стосовно телебачення і радіо, на всі медіа, які матимуть бажання добровільно зареєструватися.

•  Діяльність інформаційних агенцій визнається просто різновидом бізнесу з надання інформаційних послуг. Оскільки держава не повинна втручатися у відносини між замовником та постачальником платної послуги, то інформаційні агенції за новим законом не вважатимуться медіа. Але вони можуть зареєструвати свої інтернет-ресурси в якості онлайн-медіа, якщо цього забажають.

•  Ми відходимо від застарілого терміну «засоби масової інформації» і переходимо до вживання сучасного терміну «медіа».

•  Законопроект «Про медіа» вперше дає визначення мовленню громад, мовленню місцевих спільнот, визначає різницю між такими медіа та забезпечує незалежність їхніх журналістів та редакції від місцевої влади.

А тепер про те, що НЕ зміниться?

•  Не змінюються квоти на мову та національний продукт.

•  Не обмежуються права журналістів, іноземних медіа (крім медіа держави-агресора) та користувачів соціальних мереж, платформ спільного доступу та потокових сервісів».

Депутат наголосив: закон «Про медіа» не є законом про цензуру чи обмеження, «це закон про внормований, прозорий, рівноправний і конкурентний український медіапростір».

Втім, в учасників медіа-ринку, журналістів та медіа-експертів інша думка.

НСЖУ ПРОТИ

Голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко в офіційної заяві зазначив: «Проект закону «Про медіа» — це не закон для захисту медіа. Це не про посилення захисту, не про права журналістів, не про державні гарантії незалежності медіа (в тому числі економічної незалежності!), не про відповідальність посадовців і політиків за тиск на журналістів. Це законопроект про захист влади від журналістів, про санкції, про контроль за поширенням інформації і думки».

Основні претензії журналістського об’єднання:

1. В тексті нового документу не враховано жодної з пропозицій, поданої НСЖУ після широких консультацій із регіональними журналістами і журналістськими колективами. Медіагалузь входить до трійки найбільш постраждалих (разом із туристичною сферою та авіаційним сполученням) від пандемії COVID-19. Тому, на наше переконання, владі варто було би зосередитися на підтримці медійників в ці складні часи, як це роблять зараз у більшості демократичних країн світу. Займатися посиленням регулювання медіа в час, коли в країні одні незалежні ЗМІ припиняють діяльність, а інші — скорочують обсяги і звільняють працівників, — це демонструвати абсолютну нечутливість влади до реальних потреб суспільства.

2. Автори проекту закону «Про медіа» пропонують скасувати низку інших законів, в тому числі — тих, які гарантують права журналістів чи забезпечують економічні засади діяльності медіа. В разі прийняття нового законопроекту втратять чинність такі закони, як «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про інформаційні агентства», «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації». Нормам, які містяться в цих законах, не знайшлося місця в новому законопроекті, — а отже, в разі його прийняття права журналістів будуть значно звужені. Крім того, для регулювання сфери друкованих та онлайн-медіа вважаємо за необхідне підготувати окремий закон, з урахуванням особливостей діяльності цих видів медіа. До всього, діяльність друкованих  ЗМІ та інформагентств в Україні уже врегульована, існує політично незалежний механізм їхньої реєстрації та можливість притягнення до відповідальності через суд.

3. У законопроекті збережено ідею встановлення мега-контролю над усіма медіа. Функцію регулятора пропонується покласти на Національну раду з питань телебачення і радіомовлення. Це політично заангажований орган, де половину складу призначають представники політичних партій Верховної Ради, а іншу половину — президент. В Нацраді немає жодного представника безпосередньо від медіа, журналістів чи захисника свободи слова. Тому вона більш зорієнтована на санкції проти ЗМІ, ніж на захист їх інтересів і розвиток ринку. Нацрада часто була тим батогом, який усі попередні влади використовували для тиску на телебачення і радіомовлення. А тепер цей «батіг» хочуть поширити на всі без винятку медіа. Це неприпустимо!

4. Однією з основних новацій законопроекту є впровадження регулювання діяльності інтернет-видань. І хоча в документі зазначається, що інтернет-видання можуть пройти добровільну реєстрацію, її відсутність не буде перешкодою для накладання санкцій із боку Нацради. Такий крок вважаємо абсолютно невиправданим. Легітимність Національної ради з питань телебачення і радіомовлення в регулюванні телерадіопростору визначається обмеженням частотного ресурсу, якого бракує всім охочим. В інтернеті місця вистачає всім. Головним арбітром роботи інтернет-медіа має бути читач. А для реагування на можливі порушення законодавства у держави є широкий арсенал  юридичних механізмів — правоохоронних органів та судової системи. Водночас, медіа-регулятори інтернету в цивілізованих країнах якщо і виникають, то лише після широких суспільних дискусій та винятково на умовах політичної незалежності».

ЯКЩО БЕЗ ПАФОСУ

Голова профільного парламентського комітету не вважає критику обґрунтованої. Він впевнений: відповідальні медіа мають та мусять підтримувати новий законопроект. «Водорозділ» у питанні підтримки документу, на думку Потураєва, «проходить між тими індустріями, які вже розуміють свою соціальну відповідальність, а це все телебачення, радіо, друковані ЗМІ, інформаційні агенції, які існують з початку 90-х років в умовах певних вимог з боку суспільства, з боку держави, яка представляє суспільство, і не відчувають від того ніяких проблем, і новими медіа, які з’явились за останній період, частина з яких не хоче нести ніякої відповідальності перед українським суспільством».

Але якщо прибрати весь пафос з обох сторін, то в сухому залишку ми побачимо задавнений та хронічний конфлікт між прихильниками запровадження контролю держави над онлайн-медіа та противниками цієї ініціативи.

Спір цей триває з кінця 1990-х років. Він починався, коли ще був живий творець «Української правди» Георгій Гонгадзе, а автор цих строк була відома як засновник першої в Україні Інтернет-газети UAtoday. Але з того часу так і не знайдено компроміс між державними інтересами та інтересами нових медіа, між поборниками встановлення державного контролю над всіма складовими медіа-ринку та захисниками максимальної свободи слова в Інтернеті.

Після появи соціальних мереж знайти спільну мову між потенційними «контролерами та цензорами» з одного боку, та «вільними медіа-творцями» разом із «захисниками прав і свобод громадян в мережі», стало набагато складніше. В умовах нинішнього жорсткого гібридного протистояння зробити це ще важче.

Але.

Україні — якщо вона хоче бути сучасною та ефективною державою —  доведеться впорядковувати свій медіа-простір, створити прозорі правила гри на всьому медіа-ринку та захистити національні інтереси в інформаційної сфері. Головне, робити це за стандартами цивілізованого світу, а не так, як це роблять недемократичні уряди недемократичних країн, і як дуже часто хочуть і намагаються робити українські високопосадовці.