2020-й очима медійника

Негативні медіа-підсумки 2020-го року є дуже різними. Тут і не дуже радісний погляд в майбутнє традиційних засобів масової інформації, і інформаційний аспект коронавірусної епідемії, і скандальна справа про вбивство відомого журналіста... А ось позитив в цьому році виявився сконцентрованим в правовому, так би мовити, сегменті — звільнений з полону бойовиків журналіст видав важливу книгу, українського військового більше не тримають за гратами по надуманому звинуваченню у вбивстві іноземного репортера, а справу про напад на українську знімальну групу на початку окупації Криму «зеленими чоловічками» буде розглядати Гаазький трибунал.

НЕГАТИВ. НАСТУП СОЦМЕРЕЖ ТА «САРАФАННОГО РАДІО»

Традиційні медіа втрачають свій вплив. Все частіше українці дізнаються новини не з телебачення, радіо та газет, а з соціальних мереж та з від друзів та родичів. Про це свідчать дані дослідження, проведеного в цьому році Фондом «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» спільно із соціологічною службою Центру Разумкова.

Дослідники виявили, що, хоча центральні українські телеканали залишаються найбільш популярним джерелом новин — їх дивляться 75% респондентів — частка тих, хто черпає інформацію з соціальних мереж, збільшилася майже в два рази — з 24% у 2019 до 44% у 2020. Ще більше зросла кількість українців, які дізнаються про події в країні та світі від родичів та друзів — з 11% до 23%. «Сарафанне радіо» вже почало конкурувати за третє місце із українськими інтернет-ЗМІ, з яких інформацію про Україну та світ отримують 27% респондентів.

На п’ятій позиції йдуть месенджери — Viber, Telegram, WhatsApp — з часткою 11%. Українські загальнонаціональні радіостанції та загальнонаціональні друковані видання слухає та читає менше 10% респондентів: відповідно 9% та 8%.

З цих даним можна зробити лише один висновок — якщо вітчизняні медіа не знайдуть спосіб привертати та утримати увагу, укріплювати свій авторитет та посилювати довіру громадян, їхня роль в житті суспільства і надалі буде зменшуватися.

ІНФОДЕМІЯ

На початку епідемії коронавірусу Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) попередила: паралельно світом поширюється й інша «-демія» — інформаційна. Це явище отримало власну назву — «інфодемія».

Експерти окреслили такі «симптоми» цієї «хвороби»:

• продукування вигаданих «теорій змов» про походження вірусу;

• розповсюдження відомостей про фейкові методи лікування;

• поширення дезінформації про реальний стан справ із рівнем захворювання;

• недостовірна інформація про методи профілактики;

• і, нарешті, надання екстремального емоційного забарвлення існуючої достовірної інформації (тобто, нагнітання паніки та істерики).

І от наприкінці року можна із впевненістю сказати: й Україну не оминула і ця напасть.

За результатами соціологічного опитування Internews, цьогоріч понад 80% українців стикалися з дезінформацією в ЗМІ про COVID-19, і більш як третина готова була ділитися нею з іншими. Як зазначали дослідники, левова частка українців стикалася з неправдивими чутками та дезінформацією про коронавірусну хворобу. Більш як 80% респондентів зазначили, що їм було відомо про поширення неправдивих історій, пов’язаних із коронавірусом — наприклад, про те, що це біологічна зброя, розроблена в китайських чи американських лабораторіях, що його вигадали медіа, або що до його поширення призвело використання інтернет-технологій 5G. Близько третини (!) опитаних вважали такі історії правдивими, а ще більш як третина (!) зізналися, що ділилися цією дезінформацією з іншими.

Таки от сумні факти про рівень медіаграмотності населення в епоху пандемії.

ТУПИК СПРАВИ ШЕРЕМЕТА

Замість розкриття вбивства та покарання вбивць одного з керівників інтернет-видання «Українська правда» Павла Шеремета, в 2020 році ми спостерігали за нездатністю правоохоронної системи країни або довести суспільству правдивість своєї версії вбивства журналіста, або визнати свої помилки. Відповідно обвинувачені не засуджені і не виправдані. Ветеран АТО, співак Андрій Антоненко Riffmaster вже рік знаходиться під вартою, дитячий лікар, волонтер Юлія Кузьменко лишається під домашнім арештом, медсестра військового шпиталю з передовій Яна Дугарь — під особистим зобов’язанням.

Очевидно, що за 12 місяців можна було б надати неспростовні докази вини підозрюваних в такому гучному злочині та представити їх в суді — тим більше, що в грудні 2019-го очільники правоохоронних органів переконували громадськість в повному розкритті справи. Але протягом року відбувалося прямо протилежне: різні групи журналістів та активістів переконливо доводили, що версія правоохоронців «притягнута за вуха».

В підсумку маємо відчуття, що вбивство Шеремета насправді так і не розкрито, а так гучно презентоване розкриття злочину було лише політичним піаром, через який вже більше року страждають люди, вина яких недоведена.

ПОЗИТИВ

ЗВІЛЬНЕНИЙ З «ІЗОЛЯЦІЇ»

Наприкінці 2019-го року сталася подія, яку ми не встигли віднести до підсумків року, але робимо це зараз. Рік тому відбувся обмін утримуваними особами між українською стороною та представниками ОРДЛО. Україні повернули 76 осіб, серед яких був і журналіст Станіслав Асєєв.

Як відомо, улітку 2017 року Асєєва (справжнє прізвище — Васін), автора репортажів для «Радіо Свобода», «Дзеркало тижня», «Українського тижня» та «Української правди» про життя мешканців окупованої території, затримали «спецслужби» «ДНР». У жовтні 2019 року Асєєва засудили до 15 років в’язниці за рішенням так званого «Верховного суду ДНР». Його було визнано винним у «Організації екстремістського співтовариства», «Шпигунстві і підбурюванні до шпигунства», «Публічних закликах до здійснення екстремістської діяльності», «Публічних закликах до здійснення дій, спрямованих на порушення територіальної цілісності». Але за обміном журналіст зміг вийти на свободу.

І ось 10 грудня вже цього року Станіслав Асєєв презентував свою книгу «Світлий шлях. Історія одного концтабору». Частину матеріалів книги журналіст написав ще в полоні та вивіз з окупованого Донецька, іншу частину — відтворив у пам’яті після звільнення. У книзі автор пише про своє перебування в імпровізованому концтаборі бойовиків, в який окупанти перетворили відомий донецький мистецький центр «Ізоляція».

Отже, окрім звільнення невинної людини, маємо посилення української боротьби проти російської агресії і в інформаційної сфері.

ПЕРЕМОГА В ІТАЛІЇ

3 листопада Апеляційний суд присяжних в Мілані виправдав старшого сержанта Національної гвардії України Віталія Марківа, якого звинувачували в співучасті у вбивстві італійського фоторепортера Андреа Роккеллі та його російського перекладача, журналіста Андрія Миронова, під Слов’янськом у 2014 році. Влітку 2019 року суд першої інстанції засудив Марківа, який має громадянство України та Італії, до 24 років ув’язнення. Сторона захисту та держава Україна рік тому подали апеляцію, заявивши про непричетність українського бійця до вбивства італійського та його російського журналістів, і Міланські присяжні з ними погодилися. Після виправдання нацгвардійця було в той же день звільнено, і вже 4 листопада він повернувся до України.

Це не просто перемога справжнього правосуддя та здорового глузду — ще і перемога на гібридними силами Росії в Європі.

І з самого початку справа проти Маркова була гібридною спецоперацією Кремля.

Серед доказів, представлених італійською прокуратурою, були... два відеоролика виробництва телеканалу Russia Today (нині RT) (!), а також повідомлення з сайту «Русская весна» (!!), рупору «ДНР» та «ЛНР».

Свідком звинувачення була Стелла Хорошева, яка у 2014 році фігурувала в медіа як прессекретарь так званого «народного мера Слов’янська» В’ячеслава Пономарьова (!), а наразі проживає в Італії.

Тобто українській боєць та Україна в цілому зіткнувся не з окремим «аморальними особами», а з добре налаштованої та потужною «гібридною машиною» Кремля в Європі. Наразі вдалося добитися правди, але це лише часткова перемога. Тепер справою честі для України є об’єктивне розслідування вбивства італійського журналіста, бо, окрім виправдання невинуватих, мають бути знайдені і покарані злочинці.

НАДІЯ НА ГААГУ

В грудні цього року Міжнародний кримінальний суд у Гаазі офіційно заявив про початок розслідування воєнних злочинів і злочинів проти людяності на Донбасі та в Криму. Серед кейсів, які будуть розглянуті, брутальний напад на журналістів в Севастополі в березні 2014 році. Шість з половиною років тому постраждали від посібників окупантів один із найвідоміших українських репортерів Андрій Цаплієнко та його знімальна група. Тепер справою займатимуться в Гаазі.

Після того, як суд у Гаазі офіційно заявив про початок розслідування воєнних злочинів і злочинів проти людяності на Донбасі та в Криму, Андрій Цаплієнко написав в себе на Фейсбуці: «Надзвичайно тішуся, що процес пішов. Європейська судова система дуже повільна, але покарання незворотне. І Гаазький трибунал — це, схоже, єдине, чого насправді боїться Путін».

Насправді, навіть один кейс злочину проти українських журналістів може відправити на лави підсудних дуже багатьох учасників окупації Криму. Це станеться нескоро — але має таки статися.

Доктор юридичних наук, суддя Міжнародного кримінального трибуналу для колишньої Югославії (2002-2005 роки) Володимир Василенко каже, що розгляд справи може тривати і 5, і 10 років. Втім, як зазначив міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба, міжнародне правосуддя не швидке, але невідворотне. Глава МЗС підкреслив: «Настане день, коли російські злочинці обов’язково постануть перед судом».